вона не спить о четвертій ранку,
бо в грудях клекоче тривога,
самотня зоря у серпневім світанку,
в очах стоїть неприємна волога.
здається, що то не з нею таке,
хтось інший живе в її тілі,
шепіт в голові повторює одне:
«чуєш, мала, скоро будемо вільні».
соняшник хилить пелюстки до землі,
свинець летить над головою,
гаряче серце палає у вогні,
тягнеться друга прикрити собою.
він теж не спить, коли на вулиці світає,
і зірка та невтомно мерехтить,
холодними руками автомат він заряджає,
десь збоку тихо: «мамо, я лиш хочу жить».
жить без війни, страждань і вбивств,
коли снаряд летить в садочок, дім,
мирне життя було давно, колись,
тепер лиш страх панує в серці тім.
він посміхнеться, а вона заплаче знову,
обійми теплі, наче все гаразд,
не вирвати з душі образ і того болю,
що в'ївся наче перший раз.
в самотнім полі соняшник росте,
він повертається до сонця в пошуках тепла,
у них обох бажання є просте,
аби скінчилась перемогою війна.
