коли
відкриваю
внутрішній кран
з кривих думок та сенсів,
то рішуче крокую на кручу,
щоб зірватися звідти круком
та полетіти стрімко
зі зграєю таких же, як я
— крилатих.

та вкотре сила тяжіння
краде мої покручені крила,
що не витримують
кроків реальності.
передбачувано,
та все одно неочікувано,
рвучко падаю вниз на крихку кригу,
та застигаю на ній кораблем,
на палубі котрого,
кронос і кайрос
сходяться на турнір,
а потім невідворотно
занурююсь титаніком
під ковдру крижаної води.

хоч мрії були про небо,
та я тепер рада
морській короні
з кришталю й корундів,
зірок і мідій,
що квітчають мою голову,
та хором вінчують про те,
що я королева макрелі та крабів.

нарешті  знайшла місце,
щоб спокійно відкласти ікру
й вилити весь свій молочний досвід,
і не бути крадійкою спокою
порядних й практичних людей,
не чути крізь воду
їхні прокльони й насмішки,
і спокійно кристалізувати в собі
гострі грані,
об які міг би хтось порізатись,
якби не укрило море
своїм ласкавим
строкатим
коциком.

так, я тепер королева,
красуня з брудної калюжі,
фарбую губи карміном,
і кучері крутяться в'юнко
поміж крислатих коралів.
і більше не крає душу
бажання бути у зграї
та їсти солодку лакрицю,
якою потім приторно нудить,
бо тут моє серце — жар-перлина,
яку не потрібно ховати
у гострих стулках мушлі,
бо тут я вільно співаю
голосом-ультразвуком,
який приємно лоскоче скроні,
і тут неможливо не чути
пісню
         своєї
                   карми.