ти стоїш,
а у мене на скронях піт
і запали від голоду щоки
і опухлий без їжі живіт
роздуває мене у боки

ти мовчиш,
а мені хоча б колосок
той маленький вкласти до рота
на сніданок сьогодні пісок
на обід і вечерю - скорбота

хижо скалишся.
чоботом лупиш в ребро
відбираєш останні крихти
чи буває страшніше зло
ніж зневірою заморити?

ти не зжалишся,
тіло вкриє земля
а тобі - знов зірки на погон
затихає пульс ще живого мерця
забувається
Го
ло
до
мор

( вірш-переможець 20 туру Derry poetry на @loserspoetry )