вірші припинили вщухати мою біль всередині серця
але я продовжую писати ніби то звичка
в сподіванні що заспокоється все та спасеться
тихо вночі їде електричка

а я в ній,сиджу та намагаюся не плакати
щоб дійти додому треба ще тямити
але сльози я не вмію контролювати
на мою думку їм наплювати

куди ж ділася та сама весела дівчинка ?
правда мені було 5,і я вже не дитина
в моєму тілі є частинка ,,надія‘‘
що переді мною не будуть хлопати дверима

вставати весь час на коліна,
та вдавати ніби нічого не болить і нічого не сталося
але коліни весь час боліли,
бо вони були в крові від падіння,дісталося

та забери мою дорослу душу,
дай поплакати тебе в плече
мені говорили що сильною бути мушу
тоді то не я тобі реве

будь останньою моєю надією
що все не так погано в цьому світі
не вбий однією своєю дією
втстромивши ніж,і класти на могилу квіти

в електричці тихо,німі люди поруч