перуанський факел

тоді сонце сяяло по-особливому. тоді малина була солодшою.

юнацький максималізм.
над нами екзосфера, навколо нас безкрайній пейзаж, а всередині — безмежність::;

у нас із правил було тільки два:
‹ не ходи двічі по своїх слідах.
не смій ні про що жалкувати. ›
раніше було три, але командним рішенням стало виключення пункту «залишитися в живих до тридцяти» з цього скупного списочка.
якщо нудьгувати — то до блювоти.
якщо сперечатися — то до втрати голосу.
якщо бояться — то до ямок в асфальті, протертих п'ятками.

якщо... якщо колись ти матимеш вибір, то навіть не думай обирати минуле.

люблю перечитувати наші записки.

«..ця ніч взагалі не обіцяла нічого цікавого. ніч як ніч. звичайнісінька. літня, темна та тепла. ми, прошмигнувши повз чергового охоронця, який бачив вже десятий сон, піднялися на наш улюблений спот.
тут зустрічаємо, мабуть, вже двадцятий світанок. кожен незабутній. кожен зачаровує.»

( саме тоді здобули волю
всі бажання серця.)

клянусь своєю прямотою, в тобі є щось таке, що може душу розірвати та розтягати її шматки по кутках різних галактик.

спочатку подряпинка, що супроводжується солодкуватим болем на кінчику язика.
пізніше я помічаю відкриту рану, розміром з пів всесвіту. зоряну течію зупиняти нічим.

як мало часу ти мені залишив.