🧗♀️: Як ви вирішили спробувати писати?
Оо, це цікаве питання!
Чесно — не пам'ятаю, бо пишу вже досить давно (більше 10 років тому, у мене є певні точки відліку, пов'язані із літературним клубом), хоч, звісно, дитячі вірші та проза відрізнялися від того, як я пишу зараз
Я не пам'ятаю, як почав писати прозу, бо невеликі історії про персонажів почав складати ще до того, як навчився нормально писати, і, з дозволу та з допомогою старших, записував їх на диктофон
Тому, думаю, ця цікавість складати та розповідати історії просто перекочувала з одного вигляду в інший, а так — була зі мною завжди
Ось з поезією виходить... Цікаво. Я не вважаю себе поетом, хоч і писав та деколи й досі пишу вірші. Спочатку я, як був малим, наслідував у римах чужі вірші — ну, класичне "сонечко-віконечко", "мова-калинова", інше
Потім я став старшим, вірші стали моєю відрадою — бо в них я виписував ті емоції, якими не міг поділитися з іншими напряму. Вірші були різні, але коли я перечитував їх уже в старшому віці — мені дуже хотілося обійняти того малого дурника, яким я був. Бо я справді потребував допомоги, але було багато причин, через які я не міг ні отримати її, ні попросити (не хотів заважати чи підставляти, вважав, що "я сильний, мені допомога не потрібна", бачив, що у людей є проблеми, окрім мене і "моїх дурниць", думав, що так у всіх, та причин тому було багато, але факт залишається фактом — допомога мені була потрібна)
// Згадки сх
Думаю, однією із причин, чому я не шкодив собі фізично (тобто, власне, не різався, так-то шкодив, але у тих виглядах, що не залишали по собі слідів — аби не побачили, не зробили гірше, не стали насміхатися та сварити), були саме вірші, вони допомагали виплеснути емоції
#щп
#інше