Коли виникає питання - а як знайти партнера? А як ви познайомились? То в мене виникає трошки істеричний сміх. Мабуть, за увесь час мого тематичного життя я ще ні разу не познайомилась з партнером чи партнеркою "по-людські" 😁 Чого тіки вартує підкат до незнайомої дівчини, в мому чаті, де в мене звання "Хтива Володарка"(якщо шо, це самоіронія), та публічний секстінг протягом 2х діб. В цей момент я переживала доволі сумний епізод свого життя. Розрив стосунків одразу з двома жінками, вбита самооцінка, вагання в собі як у Верхній, та як у Активі. Повністю порізана довіра до людей, та в першу чергу до жінок, і тотальна зневіра у тематичних стосунках. Але я ж була б не я, якби не зробила шо? Не засцяла, та не запросила цю дівчину на побачення. Я не знаю, як її звуть, як вона виглядає (я навіть не особливо придивлялась в її аватарку), скільки їй років, та чим вона займається. Дуже поверхнево в секстінгу та повідомленнях в чаті промацала її тематичні вподобання. Але все ж таки...
- Пішли на побачення?) Наприклад - завтра? Бо може вже досить збуджувати весь чат цими фантазіями?
- А пішли... Я хотіла тебе запросити, але боялась...
От халепа 😅 та шо мене так бояться? Наче не така страшна) На наступний день ми дуже влучно домовились зустрітись. Настіки влучно, що застали 2 повітряних тривоги (здається, що це вже тягне на мемуари про кохання під час війни), розпочався крижаний дощ, та я спізнилась на півтори години на побачення. Настрій на момент приходу на місце зустрічі - я мокра, і пофігу на парасольку, моїй укладці капець, і я схожа на пуделя, мій плащ ефектний, але блін в ньому з такою погодою дуже холодно! Ото ще виявиться трешово, якщо ми зовсім різні, нам не буде цікаво, або нас не потягне одна до одної, та я просто набухаюсь у барі. Я всунула свого носа в телеграм, щоб зрозуміти де ж вона. Бачу меседж, піднімаю очі... А ось і вона. Ми обидві тупо одна одній посміхаємось. Перша ж думка в голові - яка вона маленька) Я не звикла, що існують гноми менші за мене. Тендітна. Доволі мила, і трошки налякана. Ідея піти в бар виглядає непоганою, бо гуляти по цій погоді - те ще збочення. В барі доволі милі дівчата офіціантки. Гарне меню, гарячий глінтвейн (білий, з надлишком кориці). Наша розмова доволі не напряжна. Ми мало торкаємось теми. Ми спілкуємось про науку, політику, психологію. Вона дуже ерудована та пассіонарна. З неї йде щирість та відвертість. Це в ній мене чіпляє. Кава, та настав час рюмки кон'яку. Можливо, це зараз мій заряд бодрості та сміливості. Хоча, а навіщо мені сміливість? Я не відчуваю поряд з нею ніяковості, або дискомфорту. Лише бажання... обійняти її? Наскіки відвертими були наші розмови в онлайні, і наскіки пристойні ми зараз) На вулиці скінчився дощ, і ми вирішуємо прогулятись, обов'язково через магазин. Пляшка білого напівсолодкого стане нашим компаньйоном. Ми дійшли до обзорної площі біля арки. Тут вже ми починаємо спілкуватись за тему, за відносини, за досвід. Я потрошки прозріваю... А вона маза, та ще й досвідчена, і... вона не кінк. Від цих думок мене відволікає те, що в нас немає штопора. Спостерігаю її спроби відкрити пляшку. Це якось по-дитячому наївно виглядає. Перехоплюю в неї пляшку, та одним рухом великим пальцем вдавлюю корок в пляшку. Ну, тепер в нас є пойло -кажу я, та роблю гарний ковток, і передаю пляшку їй. Гарно... Нічний Київ до відключень світла радував калейдоскопом ліхтарів. Я спираюсь на парапет, та зкоса спостерігаю за її обличчям в темряві. Як крихти світла лягають на її обличчя, волосся та очі. Її мова стала більш впевненою та чіткою. Я ловлю її приховані погляди в мій бік. Роблю останній ковток вина. Ну що, дуну в пробку, загадаю бажання, може збудеться?) Навкруги темно, але є люди. А мені нестерпно хочеться її обійняти. Те тужливе відчуття, що будь ми дівчиною та хлопцем, наші обійми нікого б не здивували. А отак от... Не можна. Ми вірішуємо пройтися разом до транспорту. В переході гарно грає гітара. Темний закуток. Ну шо ж ти сциш?! Обійми, пригорни її! Ну не просто так вона на тебе зиркає! Але ні. Бо в голові думка - та це зарано, та шо вона подумає! Я ж вихований...Звір.
