"Човен губить берег у тумані,
Річка сумно проводжає нас.
Чую вітру галас над лиманом,
Ніч та дурно погляда на час..."

Холодне тіло, сині очі,
Спітнілі руки, бісів погляд
Чарівність тліла, неохоче.
Звисає хрестик, завжди поряд.

Він молить за себе небесам,
Промови у церкві влаштує,
Кохання - диявола ціна,
За щастя, за радість людськую.

Душа його чорною стала,
Хоча того точно не взріти,
Початого тріску кришталю
В очах ще святої молитви.

Повітря, наповнене запахом
Лаванди і крові, і натяки
На швидкую сповідь,
Дратують до болі...

До болю у серці, старого
Доводить той гомін і спогад:
Вродливе дівчисько ворожки,
Коліна склонило до бога,
Сумлінно навчаючись всьóму,
Повірило сяйву, що з неба
Впадало на світле волосся,
Торкалось тіла, що тремтіло від втоми.

Воскресне свято, ніч.
Романтичне вбрáння, свіч.
Злісне негодування, ніж.
Келих був останній, боже, повір.