Тому я зробила ще сторінку в читацькому щоденнику! (Ага, раз на півроку, я щос таки туди пишу)
Вгадайте по якій книзі, хах...
Насправді, маю від перечитування трилогії дуже змішані почуття. Бо мої дитячі спогади не збігаються з сьогоднішніми враженнями.
Якщо перша й друга книга, ще +- так само. Катніс спершу трішки амеба, що мріє текти, а не бороти систему. Маленький гвинтик, чий бунт викликаний лише впертим характером, бажанням захистити сім'ю і таким собі відчуттям несправедливості. Піта розуміє систему й намагається обіграти її за її ж правилами. А Ґейл мріє ту систему знищити.
У другій книзі Піта трохи солодкий, Ґейл токсичний, Катніс розгублена й розбита після ігор. І все ніби окей і як я пам'ятаю...
Але третя книга дуже сильно вдарила по менталці. Бомбардування, сховища, знищення цілих дистрикиів, полон, інформаційна війна, ПТСР... Усе занадто знайоме й занадто соленим ножем по свіжим ранам. Мене не так оглушило, як від Інтернату Жадана, але було важко. Я сприйняла події гостро. І знаєте... на мене тут книга вже не зовсім янг едалтова антиутопія. Або я тепер бачу тут більше сенсів.
Персонажі розкрилися зовсім інакше мені. І просто емоушинал демедж. Катніс, що страждає дуже сильно відч певно, ПТСР чи чогось схожого. Більшість часу вона під морфієм, або байдужа, або в істериці, або зусиллям воді збирає себе до купи й робить єдине, що утримує її свідомість "врятувати Піту врятувати сім'ю, вбити Сноу". Але ми просто бачимо, як її долають власні демони. І я не певна, чи справді вона перемогла Сноу у своїй голові.
Піта втратив особистість, не розуміє, де реальні спогади, де насаджені й живе, постійно намагаючись відшукати правду й забути крики полонених капітолія...
Ґейл же стає відданим солдатом революції, який просто ненавидить їх усіх і не ділить ворогів на хороших і поганих карітолійців. Неважливо, винні усі. І знаєте... вбачаю я в цьому щось знайоме й близьке...
Інакше кажучи, я трохи під враженням від своїх вражень. Читати такі книги з моїм сприйняттям і неможливістю стримати рефлексії на сьогодення — той ще вишуканий мазохізм...
P.S. скажіть, що думаєте про оформлення щоденника?
#відгук
Вгадайте по якій книзі, хах...
Насправді, маю від перечитування трилогії дуже змішані почуття. Бо мої дитячі спогади не збігаються з сьогоднішніми враженнями.
Якщо перша й друга книга, ще +- так само. Катніс спершу трішки амеба, що мріє текти, а не бороти систему. Маленький гвинтик, чий бунт викликаний лише впертим характером, бажанням захистити сім'ю і таким собі відчуттям несправедливості. Піта розуміє систему й намагається обіграти її за її ж правилами. А Ґейл мріє ту систему знищити.
У другій книзі Піта трохи солодкий, Ґейл токсичний, Катніс розгублена й розбита після ігор. І все ніби окей і як я пам'ятаю...
Але третя книга дуже сильно вдарила по менталці. Бомбардування, сховища, знищення цілих дистрикиів, полон, інформаційна війна, ПТСР... Усе занадто знайоме й занадто соленим ножем по свіжим ранам. Мене не так оглушило, як від Інтернату Жадана, але було важко. Я сприйняла події гостро. І знаєте... на мене тут книга вже не зовсім янг едалтова антиутопія. Або я тепер бачу тут більше сенсів.
Персонажі розкрилися зовсім інакше мені. І просто емоушинал демедж. Катніс, що страждає дуже сильно відч певно, ПТСР чи чогось схожого. Більшість часу вона під морфієм, або байдужа, або в істериці, або зусиллям воді збирає себе до купи й робить єдине, що утримує її свідомість "врятувати Піту врятувати сім'ю, вбити Сноу". Але ми просто бачимо, як її долають власні демони. І я не певна, чи справді вона перемогла Сноу у своїй голові.
Піта втратив особистість, не розуміє, де реальні спогади, де насаджені й живе, постійно намагаючись відшукати правду й забути крики полонених капітолія...
Ґейл же стає відданим солдатом революції, який просто ненавидить їх усіх і не ділить ворогів на хороших і поганих карітолійців. Неважливо, винні усі. І знаєте... вбачаю я в цьому щось знайоме й близьке...
Інакше кажучи, я трохи під враженням від своїх вражень. Читати такі книги з моїм сприйняттям і неможливістю стримати рефлексії на сьогодення — той ще вишуканий мазохізм...
P.S. скажіть, що думаєте про оформлення щоденника?
#відгук