Ось епоха й пішла, ось і ендінг вже грає,
Зачинилися двері в квартирку стару,
Де минулого привидів туса бухає,
Де знайомим розкажуть про ролки і гру,
Де всі меблі старі , де підлога з дірками
Та услужливо тазик в вітальні стоїть,
Де ділилися всі і думками, й страхами,
Де години стискались в раптовую мить.
Де завжди ніби був холодильник порожнім,
Та додому голодними ніби й не йшли
Де "Я ввечері йду" чулось в голосі кожнім,
Таж лишалися на ніч — в гіпноз увійшли
Де так довго страждала від водки печінка,
Де зростала менталка в усміхнених лиць
І де грала, бувало, так музика дзвінко,
Що сусіди приходили в скаргах дрібниць.
Де зустрів я чимало колишніх знайомих,
Де провів до майбутнього душі нові,
Де були у житті тисячі невідомих,
Хоча й так безтурботно тягнулися дні..
Де я сильно розвинув побиту менталку,
Де я щиро любив, де самотність відчув,
Де могли з аніме перейти на рибалку,
Де казав що хотів і багато що чув.
От і мали епоху: хорошу , відверту,
У віршах я заллю в її пам'ять бетон.
Але ось і завершення диво-концерту,
Щиро дякую всім, хто відвідав притон!