29.20 за північ


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan


там, де сонце встає дуже пізно,
і лягає, коли йому заманеться.
@Kvera_kolin

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri


естетикою
називаю систему {}
яку
ніяк
не збагну
як ніяк не збагну ймовірність
матаналіз
границі
дискретку
то все геть не працює на логіці
хоч усе здається прикметним
та ні!
у моїх не чудових границях
здається
/немає меж/
[...]


[часом слова не мають для мене ніякого сенсу
часом слова мають надто великий сенс]


[but now, I can’t]


напиши мені потім сухою пастеллю
на дверях моєї пустої квартири
te amo
ми розділені між світами
і я буду чекати отак сумирно
поки прірва нас знову не возз’єднає
я ж-бо досі тебе не знаю

щоби потім тобі написала графітом
на стінах твого холодного дому
je t’aime
ти палаєш в мені вогнем
і я тому вогню дозволю палати
поки серце моє не залиє дощем


###
so you will go, and no hard feelings.
it’ll stay what stays; let’s leave what left.
if taking more defines as stealing,
then I’m corrupted with a theft.
one day, one moment, one illusion
one light, two hearts, so it will hurt,
but I will dream for interfusion
of souls, that meant to be apart.


[c’est beau.
мою пустелю затоплює.
я все ще тобою захоплююсь,
і так, як людину, люблю.]


це з рубрики “перекладаю рандомні рядки віршів на англ/французьку”, не звертайте уваги


[pour une raison quelconque,
je ne peux même pas me regarder dans le miroir]


голе гілля вгорі перев’язує стомлене небо,
осінь вдруге виходить з коріння столітніх дубів
так, як ніч заліковує рани ефектом плацебо,
стає важче утримати суть закорочених днів


when the lights coming out, I find myself disappearing
like the midnight will come and take my body along.
for some reason, I can’t even look at myself in the mirror,
and those nights come so quickly,
but why do they last for so long?

I’m just scared to admit that I have my control over nothing,
and tonight and tomorrow I wish
someone was by my side,
so that all’ll be okay, and so we will be laughing
and each night there’ll be calmness and ease,
and each night there’ll be light.




я зіщулююсь
з твого важкого погляду
втуплюю погляд в підлогу
малюю очима на плитці
сліди
там, де ти
проходишся поглядом
лишаються опіки
і до болю бракує спокою
м‘якого, як шовк,
важкого, як одяг взимку
мені би зробити одну зупинку
й зійти


блукаю усе без свого маршруту
у місті облич з монохрому.
яка із цих вулиць
веде до мене додому?

і де відшукати ту зім‘яту мапу...
так кажуть,
якщо іти прямо
і прямо,
то точно кудись дотрапиш.

ото я і йду.


[…]
хоч трохи
мені ж це потрібно нечасто
дози на місяць — і досить
години розмов на півроку
зовсім трохи тепла
щоб дах не їхав від втоми
щоб вірити в «все буде добре»
щоб я прокинулась завтра
і далі жила


так обери мене, як цигарки на касі:
ті, що дешевше. з присмаком вогню.
що знаєш точно: навіть де нещастя,
ти обереш лише мене одну.
можливо, буде чорнота в легенях,
і дихання поважчає тобі,
але хоча б позбудешся мігрені
з усіх своїх зануджених робіт.
закурюй мною болі свої в скронях,
пали мене із доторку вогню.
і я повільно у твоїх долонях
запалюся, дотлію, догорю.


досконалість.
у мені, у тобі, у комусь.
затуманеним поглядом все давно досконало,
як підходиш здалля – усе із глибоким сенсом.
тільки потім чомусь одягаєш свої окуляри —
затуманений погляд чіткішає, знову і знову.
тільки потім підходиш до когось занадто близько —
і поволі всі речі лишаються того змісту,
(що не мали до цього, а ти надавав їм сенсу)
чомусь.

ідеальність.
у мені, у тобі, у когось.
ідеальні картини, лінії губ і плечей;
вдосконалені риси, що можна писати у книгах;
ідеальні страждання і біль, радість і сміх.
де ніколи в житті не було ні на мить досконалості
ти її уявляєш
бачиш
виводиш з нічого
потрапляєш у пастку своєї чужої свідомості.

досконалість.
у мені. у тобі. у комусь.




лінія моїх вен як лінія цих доріг
обривається
там, де асфальт замикається з небом
де моя шкіра чергує з відкритими ранами
там моє серце
мішається із землею
б‘є об холодний граніт
де я на тій межі
хто я на тій межі
що ламається
так, як ламаються сенси
так, як спиняється серце
тихо
повільно
боляче


іграшкові будинки складаються пазлами долу
на кухні пахне водою, а пахло колись тобою
дивлюсь на осінь, яка ж вона дика, живуча і справжня
кажуть, жити на восьмому поверсі часом небажано
фіранки задовгі, з надбитої вчора склянки
я п‘ю лимонад востаннє жовтневого ранку
і чую, як скрегіт металу, як шум залізниці
у спальні зриваються долу книжкові полиці
ловлю у собі останні книги буття
замість книг із полиці
зриваюся я
я складаю думки у вісім коротких речень
кажуть, жити на восьмому поверсі
небезпечно


іноді просто хочеться пересилати сюди чужі шедеври і ніколи більше не писати знову

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

87

obunachilar
Kanal statistikasi