Можливо ви звернули увагу, що я часто пишу про книги, які читаю разом з книжковими клубами, та окремі розлогі розповіді про особливості кожного з клубів, до яких я долучаюся. В цьому пості я хочу підсумувати свій досвід і те, що мене мотивувало до цих клубів доєднатися.
Є така приказка (або може чиясь цитата, та на жаль автора не знаю):
"Горе, розділене з кимось, зменшується вдвічі. Натомість радість, розділена з іншою людиною - пропорційно зростає".
Для мене дуже важливо ділитися враженнями і емоціями від усього: звісно починаючи від війни, але також і від приємніших аспектів життя - фільмів, подорожей, їжі, зустрічей, тощо. І якщо всі ці теми я знаходила, з ким розділити, то з книгами - важче.
По-перше, в мене не надто багато близьких друзів, що читають. По-друге, часто ми читаємо зовсім різні речі, і якщо я, звісно, можу поділитися поверхневим враженням про прочитаний твір, то іноді
хочеться обговорити якісь дрібні деталі з тими, хто пройшов ту саму подорож сторінками. І тут в нагоді стали книжкові клуби.
Першим моїм клубом стала твітерська
"Закладка", і коли я дізналася про цей клуб - там починали читати
"Соляріс" Лема. Я, звісно, чула і про цього автора, і про цю книгу, але приводу взяти її до рук якось не траплялося - аж до моєї зустрічі з клубом. Отже наступна причина, чому я люблю книжкові клуби - це
привід прочитати щось із класики, тобто ніби і вартісне, і відоме, але що постійно відкладаєш (до речі цей аспект проговорювали в останньому випуску подкасту
"Запах слова" стендап комік Сергій Чирков і літературознавець Євген Стасіневич).
Другим моїм клубом став
Драконячий - і першою книгою, яку я читала з ними став
"Останній дім на безпечній вулиці". Я ніц не чула ані про цю книгу, ані про її авторку, а решті вона справила на мене дуже сильне враження. Тому це моя чергова мотивація читати разом з клубами:
відкривати для себе щось абсолютно нове. Не завжди це нове співпаде з моїми смаками, але це точно розширення горизонтів, а це дуже цікаво.
Ну і повертаючись до першої причини -
обговорення спільного читацького досвіду часто наштовхує на дуже цікаві роздуми. Нерідко з учасницями різних клубів в нас складаються протилежні враження про прочитане - і коли кожна сторона аргументує за свою позицію, буває дуже захопливо поглянути на щось чужими очима.
Переважна більшість клубів, до яких я належу, обговорює книги в формати групового дзвінка в zoom чи google meets, і я люблю цей формат - раніше під час обговорення я переважно курила кальян, поки гостила вдома у батьків - розгадувала японські кросворди, а зараз переважно вишиваю. Таким чином я слухаю дискусію та за необхідності долучаюся до неї - а руки чимось зайняті :)
Але є і інший формат, який ми зокрема практикуємо в Драконячому клубі - це текстове обговорення. З одного боку, іноді воно буває менш концентрованим, бо в учасниць або немає чого особливо написати, або не зачепило, тощо (а в синхронному голосовому форматі я впевнена, що дискусія б все ж народилася). Але бувають і довгі заруби з відстоюванням своєї думки, за чим дуже захопливо спостерігати та брати участь.
Також плюсом такого формату є можливість повернутися до обговорення пізніше. Так я прочитала книгу, що клуб читав в листопаді, лише зараз, і змогла побачити детальні враження від учасниць.
Ще один класний момент, який ми почали практикувати цьогоріч - читання за графіком. І якщо з "Лазарусом" нам це не дуже вдалося, то от з товстунцем Пола Остера йде просто супер! До того ж ця грубезна книга дуже легко може загнати в нечитун своїм обʼємом (хоча вона і дуже захоплива як на мене), а от маючи графік ми отримуємо додаткову мотивацію рухатися далі. Ну і дуже зручно тут і зараз обговорорювати якісь несподівані сюжетні повороти, не чекаючи кінця місяця.
Звісно, якби я жила в Україні, я б спробувала й инший формат - обговорення наживо, таких зараз теж є вдосталь. Але на жаль я позбавлена такої можливості (поки що).
