Виклики філософії часом змушували говорити про категорію майбутнього. Від греків нам дісталась у спадок концепція Буття (яке я тут буду розуміти у значенні Порядку, незмінної схеми нашої реальності) як повної прорахованості та зв'язності, де немає місця чомусь абсолютно новому. Це призводить до розуміння майбутнього як абсолютної передзаданості того, що вже є, що вже існує. Згідно з таким поглядом, майбутнє є просто наслідком та заручником вже заданих сутностей. Майбутнє – це не пусте слово, бо онтологічно воно залежить від того, що вже є.
Відповідно, метафізичний погляд наштовхує на думку, що у концепції майбутнього є щось репресивне (бо воно унеможливлює усі інші варіанти подій, які не виводяться із Буття, із передзаданого стану справ) і онтологічно неістотне (бо воно є лише наслідком того, що існує та можливо помислити у теперішньому). Це є свідченням абсолютного торжества традиції репрезентації, яка подекуди зазіхає на рівень демона Лапласа. Майбутнє не є пустим звуком, бо воно у своєму існуванні є відображенням заданого стану справ, є ехом κόσμος'у як Порядку.
Однак такий статус майбутнього як репресивного поняття варто переосмислити, і цим займалися філософи, для яких принцип достатньої підстави Ляйбніца вже не має хоч якоїсь актуальності. Разом із релятивістським щепленням ХХ століття ми втратили будь-яку віру на існування незалежних підстав, які би нам слугували відправною точкою для віднадходження шляху до істини та репрезентації світу таким, який він є насправді. Це і буде давати наслідки для нашого розуміння статусу майбутнього, і аби його переосмислити, досить звернутися до нашого повсякденного досвіду.
Життєва практика нам може показати, що уявлення про майбутнє через його зв'язку із теперешністю не має жодного сенсу, хоча здавалося, що якраз ваги майбутньому надає його відношення до теперішності. Це добре проілюструє приклад із стилями, які ми спостерігаємо у своєму житті, я ж зупинюся на естетиці Frutiger Aero, яка спирається на відтворенні ідеального утопічного майбутнього, що обіцяє нам технологічну розвиненість, чистоту, розквіт життя та комфорту.
Відповідно, метафізичний погляд наштовхує на думку, що у концепції майбутнього є щось репресивне (бо воно унеможливлює усі інші варіанти подій, які не виводяться із Буття, із передзаданого стану справ) і онтологічно неістотне (бо воно є лише наслідком того, що існує та можливо помислити у теперішньому). Це є свідченням абсолютного торжества традиції репрезентації, яка подекуди зазіхає на рівень демона Лапласа. Майбутнє не є пустим звуком, бо воно у своєму існуванні є відображенням заданого стану справ, є ехом κόσμος'у як Порядку.
Однак такий статус майбутнього як репресивного поняття варто переосмислити, і цим займалися філософи, для яких принцип достатньої підстави Ляйбніца вже не має хоч якоїсь актуальності. Разом із релятивістським щепленням ХХ століття ми втратили будь-яку віру на існування незалежних підстав, які би нам слугували відправною точкою для віднадходження шляху до істини та репрезентації світу таким, який він є насправді. Це і буде давати наслідки для нашого розуміння статусу майбутнього, і аби його переосмислити, досить звернутися до нашого повсякденного досвіду.
Життєва практика нам може показати, що уявлення про майбутнє через його зв'язку із теперешністю не має жодного сенсу, хоча здавалося, що якраз ваги майбутньому надає його відношення до теперішності. Це добре проілюструє приклад із стилями, які ми спостерігаємо у своєму житті, я ж зупинюся на естетиці Frutiger Aero, яка спирається на відтворенні ідеального утопічного майбутнього, що обіцяє нам технологічну розвиненість, чистоту, розквіт життя та комфорту.