На мою думку, цей сюжет можна розглядати як метафору будь-якої популярності, яка здобувається кров'ю і потом. Людина на початку своєї кар'єри завжди вмотивована довести свою значимість перед іншими людьми. Сама популярність прямо залежить від того, яку кількість людей ти привернеш до себе, зможеш здобути їхнє визнання. Разом із тим, збільшення охоплення своєї аудиторії буде збільшувати кількість визнання у своїй значимості від тих, кого сам не визнаєш, наприклад, інтелектуально. Так, тисячі людей тебе називають здібним та обдарованим, однак відповісти взаємністю ти не здатний.

В цей момент людина відчуває кризу: роки, які вона витратила на здобуття визнання, улітають в прірву, адже це визнання тебе не задовільняє, воно залишає по собі враження чогось беззмістовного. Наскільки я сам себе маю право вважати розумним та талановитим, якщо я підтвердження у цих словах знаходжу лише від неуків та ідіотів, які складають більшість? Адже в цьому, по суті, полягає механізм та суть популярності. Це ситуація, в якій кількість суперечить та протистоїть якості.

Цей сюжет, натхненний Кожевом, є чудовою ілюстрацією відчуття розчарування – відчуття безумовно сильного і нестерпного. Це відчуття, ризик якого пережити у нас є завжди, оговтатись після якого можливо буде лише через роки. Розчарування можна відчути у ситуації безвиході, коли ти дійсно усвідомлюєш своє місце.