Жінка видихнула та подумавши що пройшло достатньо часу до його зникнення тож підійшла ближче до вікон які вели до зали. Але варто було підійти, як в той момент на терасу зайшов сам принц, огидно посміхаючись.
– Ну скільки ж можна тікати? Зайчику мій. – на це іменування зеленоока скривилась та нахмурила брови. – сьогодні ти обрала безлюдне місце, як чудово. Ніхто нам не заважатиме. Бо мене вже дратує твій друг. Кожного раз зупиняє мене та заговорює. Але я знаходжу тебе, мила.
– Можливо вже досить поводитися так? Чи може ви забули подію яка відбулась на перегонах?
– Але тепер ти не зможеш змусити мого коня стрибати, наче на вугіллю.
– Коню я нічого не робила, це лише ви, ваша Високосте.
Жінка дійшла до перел, які почали болюче впиватися в спину.
– Тепер тобі немає куди тікати та наразі тебе ніхто не врятує.
– Мені не потрібна чиясь допомога, але це може знадобитися вам. – промовивши це жінка посміхнулась, а чоловік почав заносити долоню для ляпаса.
Але ударю по щоці так й не було, бо його зупинили.
– Не думаю що за ці дії оточуючи вас погладять по голові. Знущання з дівчини? За таке в нас на Півночі відрубують руки. Але ваше щастя що ми не там.
– Ноа. Як ти смієш заважати мені?
– Як й ви, думаючи що в вас є право підіймати руку на жінку.
На що принц лише цокнув та повернувшись пішов геть. Дівчина ж стомлено видихнула та обережно сховала меч назад в простір. Після чого підняла очі на чоловіка який врятував принца від скорої гибелі. Та була зачарована кольором його очей. Ще ніколи таке їй не зустрічалося. Навіть якщо вона б могла розібратися самотужки, то вирішила йому подякувати. Бо він єдиний з інших аристократів, який допоміг при такій складній ситуації.
– Дякую вам пане та вітаю з перемогою. – Після сказаного вона лише посміхнулась. Та помітивши дві сіруваті голови Жінка пішла в їх напрямок, почувши тиху подяку.
– Це було мило. – тихо промовила вона.
#замальовка_Імперія
– Ну скільки ж можна тікати? Зайчику мій. – на це іменування зеленоока скривилась та нахмурила брови. – сьогодні ти обрала безлюдне місце, як чудово. Ніхто нам не заважатиме. Бо мене вже дратує твій друг. Кожного раз зупиняє мене та заговорює. Але я знаходжу тебе, мила.
– Можливо вже досить поводитися так? Чи може ви забули подію яка відбулась на перегонах?
– Але тепер ти не зможеш змусити мого коня стрибати, наче на вугіллю.
– Коню я нічого не робила, це лише ви, ваша Високосте.
Жінка дійшла до перел, які почали болюче впиватися в спину.
– Тепер тобі немає куди тікати та наразі тебе ніхто не врятує.
– Мені не потрібна чиясь допомога, але це може знадобитися вам. – промовивши це жінка посміхнулась, а чоловік почав заносити долоню для ляпаса.
Але ударю по щоці так й не було, бо його зупинили.
– Не думаю що за ці дії оточуючи вас погладять по голові. Знущання з дівчини? За таке в нас на Півночі відрубують руки. Але ваше щастя що ми не там.
– Ноа. Як ти смієш заважати мені?
– Як й ви, думаючи що в вас є право підіймати руку на жінку.
На що принц лише цокнув та повернувшись пішов геть. Дівчина ж стомлено видихнула та обережно сховала меч назад в простір. Після чого підняла очі на чоловіка який врятував принца від скорої гибелі. Та була зачарована кольором його очей. Ще ніколи таке їй не зустрічалося. Навіть якщо вона б могла розібратися самотужки, то вирішила йому подякувати. Бо він єдиний з інших аристократів, який допоміг при такій складній ситуації.
– Дякую вам пане та вітаю з перемогою. – Після сказаного вона лише посміхнулась. Та помітивши дві сіруваті голови Жінка пішла в їх напрямок, почувши тиху подяку.
– Це було мило. – тихо промовила вона.
#замальовка_Імперія