Смак провини
Безкінечні блукання туманним цвинтарем відлунюють дзвоном годинника. Цей рік розтягнувся до вічності. Мене добиває пустота і лише павучі кроки лунають в нічній тиші. Я тиняюсь цим місцем століттями, але кожен візит здається ніби вперше.
Прохолодне вологе повітря з трупним присмаком наповнює мої легені з ненавистю до цього місця, і на дванадцятому дзвоні я чую солодко-оксамитове цвітіння потопаючого в молодій крові жасмину. І я вмираю вдруге сотий раз.
Ефірна постать, яку не міг відпустити оточуючий туман, майорить над свіжою могилою з твоїми улюбленими квітами. Лише Її безнадійні очі виблискували в темряві пробиваючи мені зівʼяле серце тисячею холостих вперемішку з відчаєм. В цьому тендітному образі більше зірок та мряки, ніж тебе. Більше в холодному камені та недоцільній епітафії, в шорсткім моху та задушливому повітрі. Тебе більше в мені, ніж в тому, що я звик називати тобою.
Щороку я роблю вигляд, що не бачу крізь тебе твій улюблений зачарований ліс. Щороку ти робиш вигляд, що це все по справжньому. Чотири сезони тягнуться довкола моєї шиї в очікуванні нашої зустрічі, щоб на цю коротку мить я зустрів лише ненависть, минуле та озноб, які я допиваю, захлинаючись, до дна і по моїм губам знову тече твоя соковита брунатна кров. І я отямлююсь. Туман поглинув деколи тендітну постать привида моєї провини, який ніколи і не був тобою.
Я памʼятаю прогулянки стародавнім зачарованим лісом, неминуче відчуття зниклого тягаря самотності з тріпочучою памʼяттю давніх часів. Недовгі години життя за які я розплатився твоїм. М'який шелест листя над домовиною і шум грайливого вітру стали твоєю рештою.
Я прожив досить довго, щоб побачити розквіт та занепад цивілізацій, як змінювались віки та росли міста, народження та смерть, бачив війни та перші відкриття, як вмирали і як зʼявлялись релігії та святі. Я навіть пережив Богів. Єдине, що залишається - це памʼять. Випивши твоє багряне життя я тебе увічнив. Ти живеш поки я живий.
Я пронесу тебе через віки, покажу нові цивілізації та життя, писатиму тобі вірші та картини, співатиму тобі пісні і посаджу в твоїх кістках небачені квіти.
Ти ненавиділа цей світ, проте майбутнє точно буде краще, ти тільки дочекайся!
Тільки, прошу тебе, більше мені не зʼявляйся.
Безкінечні блукання туманним цвинтарем відлунюють дзвоном годинника. Цей рік розтягнувся до вічності. Мене добиває пустота і лише павучі кроки лунають в нічній тиші. Я тиняюсь цим місцем століттями, але кожен візит здається ніби вперше.
Прохолодне вологе повітря з трупним присмаком наповнює мої легені з ненавистю до цього місця, і на дванадцятому дзвоні я чую солодко-оксамитове цвітіння потопаючого в молодій крові жасмину. І я вмираю вдруге сотий раз.
Ефірна постать, яку не міг відпустити оточуючий туман, майорить над свіжою могилою з твоїми улюбленими квітами. Лише Її безнадійні очі виблискували в темряві пробиваючи мені зівʼяле серце тисячею холостих вперемішку з відчаєм. В цьому тендітному образі більше зірок та мряки, ніж тебе. Більше в холодному камені та недоцільній епітафії, в шорсткім моху та задушливому повітрі. Тебе більше в мені, ніж в тому, що я звик називати тобою.
Щороку я роблю вигляд, що не бачу крізь тебе твій улюблений зачарований ліс. Щороку ти робиш вигляд, що це все по справжньому. Чотири сезони тягнуться довкола моєї шиї в очікуванні нашої зустрічі, щоб на цю коротку мить я зустрів лише ненависть, минуле та озноб, які я допиваю, захлинаючись, до дна і по моїм губам знову тече твоя соковита брунатна кров. І я отямлююсь. Туман поглинув деколи тендітну постать привида моєї провини, який ніколи і не був тобою.
Я памʼятаю прогулянки стародавнім зачарованим лісом, неминуче відчуття зниклого тягаря самотності з тріпочучою памʼяттю давніх часів. Недовгі години життя за які я розплатився твоїм. М'який шелест листя над домовиною і шум грайливого вітру стали твоєю рештою.
Я прожив досить довго, щоб побачити розквіт та занепад цивілізацій, як змінювались віки та росли міста, народження та смерть, бачив війни та перші відкриття, як вмирали і як зʼявлялись релігії та святі. Я навіть пережив Богів. Єдине, що залишається - це памʼять. Випивши твоє багряне життя я тебе увічнив. Ти живеш поки я живий.
Я пронесу тебе через віки, покажу нові цивілізації та життя, писатиму тобі вірші та картини, співатиму тобі пісні і посаджу в твоїх кістках небачені квіти.
Ти ненавиділа цей світ, проте майбутнє точно буде краще, ти тільки дочекайся!
Тільки, прошу тебе, більше мені не зʼявляйся.