“Коли бачу в очах людей надію, – розумію, заради чого працюю”
Від перших днів повномасштабного вторгнення рф запорізькі енергетики надійно тримають енергетичний фронт. А ще -знаходять час та сили бути корисними: здають кров, донатять, волонтерять, - словом, підтримують тих, хто цього потребує.
Про одну з найактивніших учасниць волонтерського руху на Запоріжжі – нашу колегу Наталію АРДАЛЬЯНОВУ, інженера-проєктувальника департаменту з обслуговування споживачів, - ця розповідь.
Перший її досвід волонтерства був ще у 2014 році, - коли росія вторглася на нашу територію. Із початком повномасштабної війни накопичений відтоді досвід став у нагоді.
- За кілька днів мені зателефонувала подруга, разом з якою ми починали свій волонтерський шлях багато років тому. Сказала, що потрібна допомога – привезли гуманітарку, треба багато людей, аби її розвантажити. Так все і почалося, - пригадує пані Наталія. – Вже невдовзі від «гуманітарки» перейшли до більш серйозних завдань – майже цілодобово зустрічали евакуаційні автобуси та автівки з окупованих територій. Когось треба було нагодувати, комусь допомогти із документами чи розселенням, а когось треба було зігріти добрим словом.
Від перших днів повномасштабного вторгнення рф запорізькі енергетики надійно тримають енергетичний фронт. А ще -знаходять час та сили бути корисними: здають кров, донатять, волонтерять, - словом, підтримують тих, хто цього потребує.
Про одну з найактивніших учасниць волонтерського руху на Запоріжжі – нашу колегу Наталію АРДАЛЬЯНОВУ, інженера-проєктувальника департаменту з обслуговування споживачів, - ця розповідь.
Перший її досвід волонтерства був ще у 2014 році, - коли росія вторглася на нашу територію. Із початком повномасштабної війни накопичений відтоді досвід став у нагоді.
- За кілька днів мені зателефонувала подруга, разом з якою ми починали свій волонтерський шлях багато років тому. Сказала, що потрібна допомога – привезли гуманітарку, треба багато людей, аби її розвантажити. Так все і почалося, - пригадує пані Наталія. – Вже невдовзі від «гуманітарки» перейшли до більш серйозних завдань – майже цілодобово зустрічали евакуаційні автобуси та автівки з окупованих територій. Когось треба було нагодувати, комусь допомогти із документами чи розселенням, а когось треба було зігріти добрим словом.