***
не згадую тебе серед ночі тільки якщо не під феном
плутаюся у лярвах на ліжку ніби у купі свіжовипраних шкарпеток

з дитинства звик усе робити неправильно
йти за твоїм привидом ніби шукати собі виправдання
ніби ти зірка що вказує до схиблення шлях

знаєш після останнього твого поцілунку не можу зібратись прийти до тями
треба було його і зовсім не допивати як на тій нудній вписці сумнівний коктейль
коли це відчуття скінчиться нас вже не стане
це все так природньо як-от уранці стояк

гримаю дверима перед нашим щастям
апатично стряхую перед пісуаром
кільканадцять секунд і погнав

продиференціювавши усі твої пестощі
за категоріями порнохабу
закриваю гештальт ніби вкладку інкогніто чекаючи на натхнення прихід

мені напрочуд не цікаво з ким ти яка за вікном погода пора року і сам рік
головне обережено струшувати попопіл з сигари
не куйовдити чужого волосся наосліп захмеленим
не загубити себе у мурашнику зайд остаточно
розбурхувати всередині те що поки ще тліє але безсумнівно погасне
як той лист тобі який недописано нашвидкоруч зім'ято і викинуто у переповнений такими ж смітник

а я те саме сонце на велосипеді у сорочці навипуск
наслідувач жадана просив прокататись або хоч на раму узяти та пішки побрів
не зношу монотонного мимрення епігонства та одноманітності
бо що є митець коли він не в змозі відрізати собі вухо?
те саме що і солдат не здатний на амбразуру ніби коханку лягти

не маю морального права писати про "очі" "ночі пророчі" та твій юний сміх
римувати "любовь" на "морковь" "морози" на "рози"
мені осточортіла рима дайте нарешті вдало скомбінований вірш
та половинку екстезі наостанок
після однієї затяжки я напишу вам такого чого ніхто і ніколи б за піввіку не зміг
такого про що писав лавкравт під галюнами такого про що мріяв мольєр на сцені себе за серце схопивши

робота поета труд незрівняно ретельний
нанизувати усе те що давно кровоточить оновлювати тільки-но спалені декорації запах сажі в легенях тримаючи
кидати у натовп рядки ніби гриць летючий власних дітей у водойму
чи як сумнозвісний гонта хоронити нащадків власноруч страчених
та й зараз героям класичних творів не викликати в мені жодної емпатії
від їх учинків не більше досади аніж від першого млинця що взявсь нанівець

моя щоденна рутина - це пошук недписаного вірша тому жадібно дивлюсь на дерева не відвертаючись
з року в рік витріщаюсь на те
як моя голова туалетним папіром розмотується
тоне у тільки-но згаданому
та з тим послідовно забутому

а ти і далі ковтаєш свою достоєвщину з бродськівщиною!
гортаєш блока вечорами і сохнеш по давно проминулій епосі
примітивність рефлексій перманентно б'є рекорди інтелектуальної тупості
звідти повелося так що сучукрліт зрясніла дцп-поколінням
утилітарність ницих потреб якого не виходить за межі остогидлої класики
і сенсу з якої не більше аніж у відбитих нирках тридцятилітнього неонародника симоненка
що шевченківським слідом простим перехожим ступав
але таки не потрапив ув обіцяну землю -- у заповітний вишневий садок коло хат!