***
найголовніше,
коли дивишся в твої запаморочливі очі, не забувати дихати

викохуючи в уяві кожен твій дотик,
не забути прийти до тями

втративши будь-який сенс у набридлій буденності,
не забути обов'язково його віднайти

хоча...

як можна його позбутися під час споглядання вогнів Дерибасівської
на твоїх украй розширених зіницях

як можна його позбутися,
коли місячне сяйво Ланжерона
так невимушено підкреслює
кожен твій вигин шиї
та пругкість стегон

саме в такі моменти
твоя спокуслива врода зависає дамокловим мечем наді мною:

бо

вабить,
наче співи сирен
мореплавців

кличе,
ніби морська глибочінь
божевільного

ніколи ще так не пірналося у невагомість так стрімко

ніколи ще так не ходила земля під ногами як зараз

ніколи ще так очевидно не було, що сенс віднайшовся в тобі.