▪️ЧОРНО-БІЛИЙ ТРИКУТНИК▪

Ми всі – режисери.
відносини – фільми:
за кожним –
багатосерійні, суцільні,
безтільні, невидимі кінокартини,
хвилини, години яких на частини
розбиті у пам'яті нашій.

Цей світ чорно-білий
зберігся на фото,
любив я її, вона – місто-істоту.
червоною тінню
край зліва тьмяніє,
тускніє,
а серце ще скніє:
червоний
її надихав у суцвіттях півоній.

Повз тисячі серій, блукаючи в ері
життя цифрового,
з найкращих матерій
сплітали із нею у нашому творі
сюжет
з невідомих колишніх історій,
стосунків,
можливо, фантазій і мрій;
казав їй:
«ти мрій, моя люба, і млій
так солодко,
поки разом на землі.
допоки у цій кінострічці є мій
і твій силуети,
життям напувайся!»

Ми вийшли з гонитви за хитрим сюжетом,
бо серцем обмежено розмір бюджету.
на жаль,
у сценарій впліталися тіні:
постав мегаполіс між фабульних ліній

живий лабіринт із залізобетонних
провулків і вулиць,
проспектів безсонних,
скляних і віконних,
настінних,
задвірних
життів,
на яких їй зіграв поліс-лірник.

Давно вже не створюю,
певен,
спотворюю,
бо фільми зі мною,
немовби з потворою...

Щоб знов пригадати її, не потрібні
мені
ні листи,
ні кіно,
тільки в липні
проявлене фото із нею востаннє
й розлучником-містом
безкрайнім
у стані
вечірнього спокою,
гуркіту-тиші.

Ми вищі за всі хмарочоси.
в них ніші
для спогадів –
вікна:
в даху, на балконі
прочинені повністю, на підвіконні
квітки у вазоні,
там два режисери
у хтивих обіймах й виттях кіносфери.

Цей світ чорно-білий
зберігся на фото,
любив я її, вона – місто-істоту.
червоною тінню
край зліва тьмяніє,
тускніє,
а серце ще скніє: червоний
її надихав у суцвіттях півоній.

2017

Copyright: Чурков Максим

#літературне_горнило