Та неймовірна біль,
Розчарування,
Тепер немов нема буття,
Все стало знову,
Як було у ті часи,
А я так хочу бачить світло.
Проте моїм життям,
Так може бути усе,
Те сонце, що таке лише для мене,
Що просто є таким яскравим,
І бачу я його новим,
Моє життя таке безмежно,
А я ціную так себе,
Ті дні, слова, кохання, мову,
Я хочу просто буть собою,
І відчувати ці світи,
Оте буття для мене диво,
Та врешті також диво я,
І відчуваю це усе в народі,
Я відчуваю доброту свою,
Бува я зла, хоча як всі,
Але та врешті добру маю душу,
Мені так добре знову лиш бува,
Коли я просто думаю про те буття.
Назад вже часу і не повернуть,
Та мить іде,
А я так знаю краще,
І кроки вже оті і сон,
Який для мене буде вічно,
Я хочу просто мати на душі мету,
Я хочу знов переродиться,
Я хочу наново відчуть,
Свободу ту свою і цінність,
Про те, що зможу врешті навіки,
Про те, що я змогла
І зможеш ти.
Нарешті я скажу відверто,
Ми зможемо усі,
Ми дочекаємося миті слова,
Допоки так горіли ті свічки,
А я тобі лиш знову дам надію,
Що є та віра у людей,
Що є надія,
Є те диво,
І була я сама одним із них,
І світ, щоб врешті так тримався,
Щоб не загинув так на мить.
#вірш