я не відчуваю нічого.
ні аромату гарячого чаю з лимоном, який своїм теплом намагається зігріти моє холодне нутро. ні морозних ранків, які наповнюють мене тишею та спокоєм, яким оповита природа навколо, чудесною межею між сном і реальністю. ні теплого літнього дощу, який освіжає мене, дає сили вдихати й видихати знову і знову. ні заходу сонця, який зачаровує своєю безмежністю унікальних барв, ніби останній відблиск перед темрявою ночі. ні безкрайнього нічного неба, яке встелене мільйонами маленьких сяючих зорей, між якими так хочеться пробігтися. ні людей через об'єктив моєї камери, коли їх посмішка така прекрасна, що хочеться зберегти цей момент в своїй пам'яті, якої не достатньо на телефоні. ні міцних обіймів близьких людей, коли вони обіймають мене утираючи сльози з мого обличчя чи просто щоб показати свою любов та турботу, тоді їх так не хочеться відпускати.
.
.
.
я не відчуваю нічого?
ні аромату гарячого чаю з лимоном, який своїм теплом намагається зігріти моє холодне нутро. ні морозних ранків, які наповнюють мене тишею та спокоєм, яким оповита природа навколо, чудесною межею між сном і реальністю. ні теплого літнього дощу, який освіжає мене, дає сили вдихати й видихати знову і знову. ні заходу сонця, який зачаровує своєю безмежністю унікальних барв, ніби останній відблиск перед темрявою ночі. ні безкрайнього нічного неба, яке встелене мільйонами маленьких сяючих зорей, між якими так хочеться пробігтися. ні людей через об'єктив моєї камери, коли їх посмішка така прекрасна, що хочеться зберегти цей момент в своїй пам'яті, якої не достатньо на телефоні. ні міцних обіймів близьких людей, коли вони обіймають мене утираючи сльози з мого обличчя чи просто щоб показати свою любов та турботу, тоді їх так не хочеться відпускати.
.
.
.
я не відчуваю нічого?