Хащі Гортензії

навіть в Мінерви вже нерви здають
від сліпоти слизьких горе-слідчих.
працюй, речнику, юдь людей, юдь.
клепсидра секунди до вироку лічить:

"вбити не можна пробачити".
сором!
все як завжди не так, ну що за вистава!
нестача Мінервиних нервів, попкорну!
просили тихіше.
дзвоник заграв і

!ан-тракт!

ну знов другий раунд чекати.
і де справедливість? десь біле,
десь чорне — Людина Картата.
неправильний вирок! та годі, де бійка?

для чого цей галас, для чого
Мінервині нерви тягнути?
хто виживе — правий, хто лівий — піддався.
якщо є життя, то знайдуться нужди.
"не треба вбивати, посадим під варту".

аааг! все!

!дзві-нок!

Усім встати!


© Довгаль Анастасія

28 липня 2023

— волосся зберігає спогади.
— нісенітниці. вважай, закочую очі.

старі часи. середа. двадцять шосте серпня.
сонце пече так! яскра-а-а-ве-е... вірю, що світить, щоб нас зігріти,
але... перестаралось.
мені сім.
застілля.
річниця батьківського шлюбу і день народження песика Сімбо.
люблю їх трьох.

вперше підрівняла кінчики.

— краса!

старі часи. десь середина тижня.
сонце погрожує позбавити зору —
сліпуче.
пам'ятаю, що
мені було сім, бо ще носила сукні.
святкуємо річницю домашніх сварок.
під столом скавчить Сімбо.

яскраво-сонячний із синіми пасмами.

— ось я і виросла.

старі часи.
мені сім.
якесь свято.
чому я це згадую?
мама і тато
стомлені і не усміхаються.
гавкіт собаки.

вже раз сьомий відстригаю волосся. каре.

— як йому совість дозволила?! зрадник!

...

— вибач, матусю, знову забула дату.
вітаю!

— слухай-но, тату, пригадуєш Сімбо? нашого пса?
— але ж ми не мали домашніх улюбленців.

то...
хто такий
Сімбо?



© Довгаль Анастасія

23 травня 2023

пусти обіцянки по вітру
пустих та крихких балачок.
цей хлопчик у будь-що повірить:
у Бога, у ліки,
в брехню.

побільшало вдвічі візитів.
людина — не просто баласт, що
«був чудом, не сином, відкрити б
міцне» чи «ну вліз ти».
в обхід.

— надіє в халаті, вітаю!
в палаті малого задушно,
весь кисень зажерло багаття
завзятості жити
в очах.

/скажи йому правду/ не можна.
— так, любий, — тримаю за дурня?
— вже досить. ми зменшимо дозу.
що ж. звіти зашиймо!
в мороз.

— закінчаться муки, все добре.
остання неправда(?) щоденна.
ридаючи ревно в судомах,
повірить востаннє
в чудо.

пусти обіцянки по вітру,
за душами світлих людей, що
поховані в серці навіки.
колись ті повстануть
в раю.


© Довгаль Анастасія

21 червня 2023

ДИВІТЬСЯ ДИВІТЬСЯ ДИВІТЬСЯ ЩО МАЮ

дякую дуже Олені за запрошення, а Санжі за другий голос 😎

—
Сіра Миша
—


У молодших класах він отримав прозвáння "Слон".

Слоненя ніколи не підносило руку на запитання вчителя.
Тремтячи‌, німóствувало, коли дражнили за завеликі вуха.
Не боялось наслідків – померти від жаху чистого,
як почує замість свого голосу писк.

Вже пізніш ненавидів озера та мити посуд. На вбивчі вузько-
спрямовисні скелі нелюбові до власних рис він ступив.
На майбутнє, варто намотати на довгі вуса:
не дивитись вниз, бо відображення бреше.

На робоче місце окрім квітки приніс ще відданість і сто пил
для кісток, начальник хай розпилює череп. Правило: вірити в речі,
в які скажуть. Власні міркування приси‌пав пил
ще з дитинства сивого волосся.
— Спокійно...

Коли помирав, він попросив не завішувати дзеркáла, врешті,
сподівавсь, коли його душа покидатиме вже змарніле тіло,
він нарешті зможе, підкріпляючи фактом кредо,
хоч мигцем
побачити в них
справжнього себе.



©Довгаль Анастасія

17 травня 2023

—
Блакитна кров
—


організм
організмами
світиться із середини, тече
по жилах підземними водами.
хвилюється.
вабить.
вирує.
зачаровує.
ніби кричить про благородне походження величного дракона,
розплескується у схваленні,
коли зарозумілі камені
намагаються
забарикадувати дорогу.
по колу, по колу, по колу, по колу.
у дракона проблеми з серцем.
тиск то підіймається до
небес, то падає,
окроплюючи
посіви-вампірів
літрами життєдайної крові. дощ.
дракону не шкода. він, зрештою,
забере все назад. такий закон.
зміни у конституції вводить
лише сам дракон.
відбирає життя.
народжує.
ріже
камінь і вени,
затоплюючи кров'ю
незгодних. діє.
живе.


© Довгаль Анастасія

8 травня 2023

ти почав полонити мене із синців під очима
від стратегій завчання, які обіцяли твій крах.
запорука поразки в цей раз – твоя певність гордлива,
що ти знаєш мій план. ось коня свого поспіхом вивів – грав,
ніби справді не бáйдуже, хто з них помре задля цілі.

весь наш світ – лише сплетене майстром халатно, безглузде
клітинкóве, без крови, роздолля шляхетних боїв
королів, та, насправді, усіх, окрім них, боягузів.
так вважала. корона не вдавлює в землю – ти це довів.
я вела цих солдат, мій король у тилу залишався.

ти, здавалося, мав щонайменше зо три чорних пащі.
за собою тягнув ти агатовий шлейф зі смертей. ти хижак.
як зайці, всі фігури розбіглись по дошці, тремтячі.
по кутках заблоковані, бідні... загорнуті в тихий жах.
твоя дама нікчемна, дивись, я готова віддатись всеціло.

я їй заздрю. чорнію. насправді? ці потяги ниці?
задля чого ця кровна ненависть? до чого цей біль
від арктичного холоду зброї, якою є ми всі?
так, так, совість моя – вже давно не без домішків сніжна біль.
о, "Шахісте", невже я зламалась? дрібниці. лещата

твої міцно затиснуті – це вже життєво потрібно.
після смерті дружини, прошу, не бери целібат.
я прийму замість неї цей титул. служитиму вірно.

"мій" колишній король, легкодушний,
заведений в кут.
це мат.


© Довгаль Анастасія

27 квітня 2023

все-таки хотіла дописати

—
Мелітополь
—



моє місто вже рік як у комі.


квітнуть тополі.

іду з художньої школи. щаслива. купаюсь у пусі.
ловлю його у повітрі. щаслива. як зáвжди свічуся.
у парку грає дідусь на сопілці. це будь-які рани загоїть.

давно не вдома. малий "крокодилів" боїться. утома
зжирає, сняться тополі. ненáвисть і сльози проломлять
підлогу поверхів, може, на два ще – скорботи вагою.


влітку – черешня.

смачна. сусідська – найліпша. щаслива. біжу від Марусі
Петрівни(так же?). сверблять комарині сліди від укусів.
іду з крамниці з морозивом, квасом, і перераховую решту.

всю решту часу – сіткáм. і весь залишок грошей – військовим.
не маю сил. лише ранені спогади зараз – мій сховок.
та впало з осмію серце у п'яти й розбилось. його не збереш вже.


люди сміються.

"день" міста! свято дводенне! щаслива. цей запах від грилю...
повсюди. сцена. артисти співатимуть. щастям зігріють
повітря люди, що є лише тут. САМЕ ТУТ. півгодинні салюти.

актори. сцени із жителями, що нарешті не в стрáху й
радіють "звільненню". стогнуть під кулями знищені стражі
світанку. мітингів слід заметуть, не покажуть й майбутні.


прапор на площі.

як символ. лáте " з собою". щаслива. у колі всіх друзів.
ходімо! площа, ялинка чекають! щаслива. зворушив
до сліз презент новорічний. наступного року я зроблю ще кращий!

що це?

чорніє сніг. до нещастя. у місто в'їжджають Z-танки.
вважають, все їхнє, наш прапор змінили, удару завдали.
якби ж тут був той дідусь із сопілкою... гоїв ці рани...


моє місто вже рік як у комі.

у біло-синьо-червоно-кровавій, глибокій.

та квітнуть тополі.



© Довгаль Анастасія

5 травня 2023

від (не)особи навушника, який втік від мене


жодних помилково звинувачених домових, лише я
і моя люта ненависть до твоєї вушної сірки.
злісно радію, чуючи про твій серцевий щем та
нарікання на п'ятнадцятивідсотковий сир і

цукор, і масло, і навіть шоколад та бідне малинове варення.
але варто було б сердитись на власну неуважність,
миті якої чекав так завзято, щоб побачити без мене
твоє життя, коли станеш відкритою до уражень,

бо ж раптом, знаєш, захочеш щось приховати,
а стіни з цією задачею справляються значно гірше, ніж я. препогано.
нехтують. як ти моїм комфортом, коли берешся руками, липкими від солодкої вати.
аж бридко згадувати. але все скінчилось. випий якусь валеріану-форте

і за-будь. забудь, бо не знайдеш, скільки би не шукала:
по кишенях, за ліжком, на всіх (не)можливих поверхнях чи під порогом.
невистачає. та що ж, пристосуєшся якось помалу.
або, достатньо помучивши мого брата, знайдеш заміну. нам обом.

невірна
гидотна
людино.

© Довгаль Анастасія

22 березня 2023

p.s. - навушники не знають про ритм

під'їзд. проліт. про-літ-ературу розмова.
про вічну юність, сенс сигарет електронних.
про щастя, холод, що огортають нас дрожем.

і знаєш? хочу. зараз присяги не в моді,
та, може, ми, позбувшись від пут телефонів,
навік забудемо, що таке "насторожі"

і "завжди" ехом стіни відіб'ють? "ніколи" –
натомість чую гомін в'їдливих пустот на
цій клітці зі щемких сльозогінних повторів

думок, розібраних на рядки ще відколи
уперше ти тоді не прийшов. сіль бетонна,
протоптана, сипле' на рани потворні.

зализую їх, граю сама собі в логос.
закутана у запрані речі убогі,
чекаю. ніби ти прибіжиш весь червоний,

обурений на збірку відому віршову.
цитуючи: "дурня’ ці присвяти, о Боги!"
що ж, вибач. написала і цю. і вчергове:

під'їзд. проліт. про-літ-ературу я вголос.

© Довгаль Анастасія

15 березня 2023

його вірні напарники – миші та пил.
він різьбяр, бо це легко і досить коштовно.
у веселощів морі ті мрії втопив,
що про розкіш, скульптуру, фасади, промови.
відкашлявся кров'ю.

його лігво-майстерня холодна, вогкá,
за порогом же – сонце і сміх навсібіч.
десь на вид хворобливий мастак-сопілкар
за проханнями публіки грає на біс.
це пісня про флірт.

його руки тремтять, та тримають ножа –
вже закінчує шафу, втираючи лоба.
там всередині житиме правда чужа,
а ще лілії, мушлі, троянди – оздоба.
набавився вволю.

його доля – брами́ти картини Ваттó.
візерунчасто, ствердно строчити життям...
це звучить, наче казка, як виграш в лото,
де, чекаючи вдачі, вже знудишся сам.
небажаний зліт.

його плани на вечір – спочинок і бал,
де панує свобода, розваги, грайливість.
це окремий світок, без проблем і без травм.
тут негласний закон, що всі "граємо милість".
... і щастя химерне.

його маска безжурности важить десь тонну.
він ще зліпить, що схоче, розіб'є всіх з тріском.
ну а поки щодень споглядає, як тонуть
його мрії у морі веселощів й трісок.
і хлопають двері.

© Довгаль Анастасія

22 лютого 2022

наче кроличка-альбіноска в діловому костюмі,
нервово тягнешся до кишені,
якби стрілки могли врятувати від конзузій.
чого ти чекаєш? смерті? натхнення?

можливо, час лікує менш серйозні рани.
можливо, навіть душевні.
та тіло м'якне мало-помалу,
ти досягла свого апогею.

хто би міг припустити, що "грізна пантера"
опинитись у світі рядків
так буде воліти – смертельно.
насправді, до останніх крови краплин.

та мені імпонує твоє білооке сумління.
всі дев'ять життів ганялась за римами.
змогла наздогнати лише – божевілля,
заповнивши тишу беззвучними криками.

своїми, чи, може, десятків нещасних,
яких ти вбивала заради ідеї.
але тобі мало, іще б трохи часу,
щоб занотувати подробиці смерті – своєї.

© Довгаль Анастасія

13 січня 2022