• Омега •
Йди геть, Омего! Навіщо тільки… ти землю місиш?!
Дурко кумедний. Така даремна… розтрата кисню!
Кудись сховайся! Шуруй чимдалі! Тобі не раді.
У нас тут празник! Тут — бачиш! — люди! Тож забирайся!
Омего, швидше! Чому плетешся? Неси сюртук-но!
Не той, прибитий! Прасуй спочатку… І вичисть туфлі!
Полагодь крісло. Помий підлогу. Роби, що кажу!
Ех, недоріко… Чого розсівся?! Де моя кава?
Робота в хаті. Робота в полі. Обличчям в порох.
І не стихає — той крик душевний не обезболиш.
На цілім світі немає діла до слуг нікому!
Омего, відра! Омего, стайні! Омего, коні!
Прикрите тіло, твій липкий сором, у поті мліє.
Була би тільки спина зігнута — знайдеться й різка.
Синці не злазять, а в переривах життя проходить.
Шукати ласки в очах байдужих — чекати Годо.
Згрубілі руки, згрубілі риси. Твій панцир з кірки.
Оброслий брудом. Ліврею-шкіру надягнеш стійко.
І серце стиснеш у шкаралупі інфарктно-гостро.
Не докрутили потрібних генів. Не вийшов зростом.
Малий Омего! Чому ти плачеш? Де твоя стійкість?
Як листя змерзле, прибило вітром життя до стінки…
Ех, хлопче-хлопче… Терпи! Терпіти тебе створили.
А ти лиш хочеш… людського щастя. Мала людина.
Із ланцюгами у генокоді ти безпорадний,
тож кочегариш їдке вугілля в експрес фрустрацій.
Як не пручайся — кругом ця неміч. Та й не посмієш…
Шестерні часу везуть буксиром світ анемічний.
Великі мрії давно втонули на пароходах, —
лиш пара тріщин в душі зосталась… Ти тяжкохворий.
Твій глузд не втримавсь в щоденнім трунку думок інсомних.
Блошиний ринок. Знайома точка. Два грами Соми.
Ти пальці здавиш в голодоломці. "Давай, розслабся"
Та тягне далі синдром проклятий поміж прилавки.
Тут все, що хочеш: ремонт-деталі, картини, квіти.
"Купуйте посуд, тканину, м'ясо!" Тваринний відділ.
По тілу тремор судомить ребра. Біль — оксидант твій.
Прошу, не треба! Мов під гіпнозом, бредеш все далі…
Спогади сліплять. Собаки, свині, качки, омеги.
Той хлопчик в клітці... Ангельське личко, а очі — мертві.
Все обірвалось в душі враз. Злива… спікає пам'ять.
Коліна — ватні. (Твоя вразливість). Сльоза обпалить…
Мовчи, нездаро! Ти говорити не маєш права!
Щоб з вуст — ні пари! Паралізує ця безпорадність…
Так, люд жорстокий. Ти це вже знаєш. Якщо впадеш десь, —
не кинуть й оком байдужі дами в тугих корсетах.
З кийком в живіт ти затямив добре — ще як був меншим —
порядок світу. Собаки. Свині. Качки. Омеги.
І тисне, й нудить кістляві груди. Земля — зигзагом.
У перламутрі кілець все ловиш ту рівновагу…
Кийками в серце знов спогад сліпить — аж кров холоне.
Повірив в себе? Дурний Омего! Нещасний клоне!
Додому вскочиш, впадеш від втоми, не знявши й шапки.
Не встигнеш очі — а вже потрібно кульгати в завтра.
По колу кволо… Та вірні друзі, як завжди, поряд.
Їх всього двоє — трилапа кішка й іржавий робот.
***
Зібрались гості. Розкішні страви на скатертині.
Гуляли довго. Така подія! Де ж іменинник?
Пісні, вітання. Вуйки в циліндрах. О, торт узяли…
Ти заглядаєш тихцем з подвір'я в вікно хазяйське.
Там гарний панич сидить з сім'єю, в любов одітий.
Там смачно пахне, там всі щасливі, а ти тут, скнієш…
Морозить спину — хтось льодом змазав її немовби.
Щось душить… Пити! Згортання кепське в твоїх емоцій.
Скінчиться свято — і буде посуд. Сюди, Омего!
А завтра — двадцять… Мов не при собі. Немов під хмелем.
Темніє всесвіт. І серце країть, як торт нещасний.
До друзів йдеш ти. Останній вечір, щоб попрощатись.
Там зайва свічка зосталась з торта! Що ж, Happy Birthday…
Між тлінним й вічним вогонь як пам'ять межу сотворить.
Тріщить, кіптюрить душа на нитці — аж роздирає.
Такий ще юний!.. Та завтра — двадцять! …і твій день страти.
