Хто я, навіщо веду цей канал і що у ньому буде
Останні три роки я працюю в альтернативній школі. Викладати почав студентом, вже майже десять років «заробляю на дітях». Викладав шахи, природознавство, історію, літературу.
У мене немає педагогічної освіти. Диплом запевняє, що я адміністративний менеджер, а точніше – соціальний інженер. Що це значить, я тільки уявляю, і то дуже приблизно. Напевно, це і є те, чим займаюсь.
Буває, ображаюсь на школу за те, що вона відбирає багато часу й сил. Адже є інші речі, які мене цікавлять. Наприклад, література.
Шість років тому ми з друзями заснували літературний клуб, а з ним – журнал. Відтоді я полюбив читання і водночас зненавидів його. Так чи інакше, але принаймні навчився вдумуватись у прочитане. Та й писати почав.
Великим відкриттям для мене стало те, що індивіду легше з іншими індивідами. Думка ця була знайома мені з раннього дитинства. Нічого нового в ній немає. Однак тільки на літературному клубі мені відкрилась проста істина: вчитись, пізнавати, розвиватись легше тоді, коли ти не сам.
Відтоді я не люблю бути сам. Навіть читати, вмостившись на дивані, мені важко: не можу витримати й п’ятнадцяти хвилин, щоб не відволіктись двісті разів. А міркувати над прочитаним самому взагалі складно. Я вже не кажу про те, що після чи не кожної прочитаної книжки у мене з’являється непереборне бажання розповісти про неї і обговорити її. Тому я відвідую багато клубів і гуртків.
В цьому каналі я писатиму, в основному, про літературу й педагогіку. Це ті дві сфери, в яких я працюю. Це ті справи, в яких перебуваю цілими днями, від ранку до вечора.
Я не експерт з педагогіки чи психології, я не літературний критик і не професійний письменник. Друзі кажуть, що я чимось нагадую старого діда: так само люблю гугнявити, критикувати, бубніти. Це так. Проте й сміятись я можу, радіти, любити. Як бачите, виходить суперечлива суміш.
Саме про суперечності в педагогіці й літературі, а інколи й у філософії, я писатиму. Бо це цікаво, бо суперечності і є життя, а життя – суцільна суперечність. Бери – й розв’язуй.
Останні три роки я працюю в альтернативній школі. Викладати почав студентом, вже майже десять років «заробляю на дітях». Викладав шахи, природознавство, історію, літературу.
У мене немає педагогічної освіти. Диплом запевняє, що я адміністративний менеджер, а точніше – соціальний інженер. Що це значить, я тільки уявляю, і то дуже приблизно. Напевно, це і є те, чим займаюсь.
Буває, ображаюсь на школу за те, що вона відбирає багато часу й сил. Адже є інші речі, які мене цікавлять. Наприклад, література.
Шість років тому ми з друзями заснували літературний клуб, а з ним – журнал. Відтоді я полюбив читання і водночас зненавидів його. Так чи інакше, але принаймні навчився вдумуватись у прочитане. Та й писати почав.
Великим відкриттям для мене стало те, що індивіду легше з іншими індивідами. Думка ця була знайома мені з раннього дитинства. Нічого нового в ній немає. Однак тільки на літературному клубі мені відкрилась проста істина: вчитись, пізнавати, розвиватись легше тоді, коли ти не сам.
Відтоді я не люблю бути сам. Навіть читати, вмостившись на дивані, мені важко: не можу витримати й п’ятнадцяти хвилин, щоб не відволіктись двісті разів. А міркувати над прочитаним самому взагалі складно. Я вже не кажу про те, що після чи не кожної прочитаної книжки у мене з’являється непереборне бажання розповісти про неї і обговорити її. Тому я відвідую багато клубів і гуртків.
В цьому каналі я писатиму, в основному, про літературу й педагогіку. Це ті дві сфери, в яких я працюю. Це ті справи, в яких перебуваю цілими днями, від ранку до вечора.
Я не експерт з педагогіки чи психології, я не літературний критик і не професійний письменник. Друзі кажуть, що я чимось нагадую старого діда: так само люблю гугнявити, критикувати, бубніти. Це так. Проте й сміятись я можу, радіти, любити. Як бачите, виходить суперечлива суміш.
Саме про суперечності в педагогіці й літературі, а інколи й у філософії, я писатиму. Бо це цікаво, бо суперечності і є життя, а життя – суцільна суперечність. Бери – й розв’язуй.