Бог Сонця

Владику Сонця бачив я. Сяйливу
Він колісницю гнав на небосхил,
Ще осяйніший Лучник, повен сил, —
І сагайдак плече обтяжив ліве.

Схід під копитом коней грав ярливо;
Орлино він зорив у виднокіл,
Ясного лука напинав і зливу
Пускав услід втікачці-ночі стріл.

Не оскверняли образ божий крила,
І кучері вилися золоті
Круг шиї, й тятива його бриніла

Так, що етерна сфера, мов росина,
Тремтіла, й кожна хмарка у путі
Аж пінилась, мов океанська піна.

Обрі Томас де Вер (1814–1902, Ірландія)
© З англійської переклала Олена О’Лір