Страх перед супервізією
Всі ми з ним стикалися (всі, хто ходив).
Страшно говорити про негаразди в терапії, озвучувати свої невлучні інтерпретації та неочікувані клієнтські реакції. Страшно отримати нищівну критику та безжальний аналіз помилок. Але пізніше я зрозумів ключову річ: вправний супервізор розуміє, що складні клієнти викликають складні відчуття в контрперенесенні, тож психолог губиться і не може збудувати вдалу комунікацію.
Терапія, як дзеркало, відображає складнощі клієнта, його травми та дефіцити. «Помилки» психолога є наслідком викривлень контакту, який не вдається організувати звичним чином, бо клієнт не такий, як усі. А сильний внутрішній конфлікт клієнта може вимагати задоволення взаємовиключних потреб.
Задача супервізора – допомогти зрозуміти, що відбувається, що пішло не так, чим цей клієнт відрізняється від усіх інших, як із ним працювати. Тому цілком логічно, що супервізант ділиться кейсами, що викликають сумніви, розгубленість, відчуття тупіка, ніби терапія не рухається або ходить по колу. Всі ми з цим стикалися, а тоді ішли супервізуватися.
Вся унікальність в тому, що чим більш заплутаний і складний кейс, чим більше містить протилежних емоцій – тим цікавіше в цьому розібратися. Часом для цього треба замислитися про методологію та етику психотерапевтичної роботи, бо іноді люди приносять вкрай заплутані історії власного життя, і потрібна «ще одна голова», аби все розкласти по поличках.
Також супервізор допомагає зрозуміти власні почуття, власну роль і мету терапії, розрізнити «де моє, а де клієнтське» і це повертає контроль ситуації. Допомагає знайти ключ до ситуації й рухатися далі, накопичуючи безцінний досвід.
