Вона буде поруч, буде і я це знаю
Серце обливається теплою болючою кров'ю
Вірш не про неї, він про те що втрачаю
Пишу про те що колись називали любов'ю

Пишу про майбутнє яке не збулося
По моїй провині, роздробила грудну клітину
Про що у останньому абзаці йшлося
Мабуть про якусь невідому мені картину

Та точно не про розбите на тисячі шматочків
Тіло, сподівання і наші безодні тіні
Скільки впаде з мене пожовклої листочків?
Скільки пробудуть ці болі постійні?

Питання лишається риторичним і не ритмічним
Моя гордість обплетена твоїми мотузками
Я залишаюсь у темряві сонцестоянням щорічним
Я залишаюсь убита твоїми легкими руками