Казки дідуся Панаса

Як з тітки Марусі робили передову доярку, забираючи в інших тіток найкращих корів для неї - теж "помню".

І ще добре пригадую, як начальство радгоспу майже офіційно дозволяло жінкам, яких наймали на збір врожаю, красти. По одному відру огірків або помідор (але не більше - за цим уважно стежили працівники ОБХСС), бо інакше ніхто не хотів іти працювати за ставкою 1 рубль 8 копійок - це якщо норму виконав.
Все пригадую. Все пам`ятаю. Тому й кажу - закривайте рота одразу тим, хто розповідає молоді, що не спробувала "совка", як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.

Павло Бондаренко©️

Не про війну, але це теж потрібно пам'ятати. А хто не застав - повинен знати

"Совєцький "рай".
Все пригадую. Все памятаю...
Коли якийсь таваріщщ постить фото банки совєцкой тушонки під фразою: "Помнішь"?
Я згадую.

Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили два ящики пломбіру у зімятих вафельних стаканчиках.

І піраміди шоколадних плиток "помню" - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, дводенна зарплатня жінки, що полола в нашому радгоспі огірки.
І по одній буханці хліба в руки теж "помню". Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте.
І про те, який щасливий був батько, коли в сорок років накопив на машину - потриманого "Іж-Комбі".

І як нас, школярів, ганяли на поля рідного радгоспу - допомагати збирати врожай моркви, бо в найпередовішій країні світу радгосп-мільйонер не мав елементарного комбайну для збирання коренеплодів. У проклятій буржуїнській Іспанії фермер мав комбайна, який викопував моркву, обрізав гичку і вантажив у машину, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські "нанотехнології".

А ще пригадую, як вступав до істфаку і не пройшов по конкурсу, набравши 13 балів з 15 можливих. Як не скільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 14 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів "у курс справи": дітоньки, історичний факультет - це лише для синів та доньок партійних працівників - вони усі за "комсомольськими путівками" мають привілей перед вами, тож по перше - ніколи вам не дадуть набрати прохідний бал, а по-друге, ніякого прохідного балу тут не існує - існує "блат".

І як цькували хлопця нашої школи, бо він був з родини баптистів. Як вчителі були ініціаторами цього цькування. Як ледь не кожен мав за правило штовхнути його, або копнути портфеля вздовж коридору. Як нас лякали великими неприємностями в разі, якщо побачать на Великдень у церкві. Як вчителів змушували чергувати біля храму. Як людей виганяли на "воскрєснікі". А потім на уроках розповідали про найдемократичнішу у світі конституцію СРСР, яка гарантує свободу совісті, дій, слова...

Пригадую слово "дістати". Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську "стєнку" в магазині вартістю 1800 рублів. Її б і купили, місто все-таки шахтарське, але висіла табличка "на замовлення". І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за півроку (з двома квартальними преміями) і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.

І всемогутнє слово "блат" - досі "помню".
І пригадую, як батько - механік радгоспу, возив "в район" ящики з відбірними помідорами, огірками та яблуками, торби з м`ясом і салом, бо "не підмажеш - не поїдеш", чекатимеш запчастини до другого пришестя. Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть. Тож за економію реально начальство карало.

Пригадую, як дядько Петро півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки (партійне завдання - радгосп мав подати не менш ніж 2 рацпропозиції на рік, інакше директору і парторгу "влітало") і отримав за це аж 10 рублів "рацпропозиційних" і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей "червонець" в лісополосі з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували. І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі "Райсільгосптехніки".

Пригадую дядька Михайла Мороза - як з нього робили "передовика". Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; як запчастини - Морозу; машини вивозити зерно з бункеру комбайна - Морозу, найврожайніше поле - Морозу. Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.

З Фейсбука Назара Розлуцького

Мені таку розкішну історію підігнав побратим, що не можу не поділитися.
Далі дія буде описана від першої особи, себто від нього.

На початку повномасштабки я служив у ТЦК. Відправили мене якось на блокпост під N. Хто не був у ТЦК більше року, тим давали повістку на уточнення даних і ВЛК. Зупинили ми якось машину, я підійшов, представився: такий-то, причина зупинки така-то, на військову обліку перебуваєте? Ну і вилазить з машини такий бичок, двометровий, єбало теж відповідне, видно відразу, що не на перловці виросло. Ну і починає відразу: що за хуйня, туда-сюда, по якому праву?

Я йому пробую спочатку по закону відповідати. Він такий: та ніхуя, це не блокпост, де тут написано, що це блокпост? Ніякого воєнного стану, мовляв, немає, він невідомо ким підписаний, там пише "В.Зеленський", а це може бути якийсь Влад Зеленський чи Вася Зеленський. І печатка там неправильна, і в мене у воєнніку печатка неправильна. Печать має бути з козаком, левиком, дубовим листям, оберемком пшениці, калиною і так далі. І взагалі, у ТЦК є ЄДРПОУ, а значить це приватна структура. А наостанок: ану, витягніть мені з кишені указ Президента із правильною печаткою!

Ну, я десь кілька секунд збирався з думками, а далі кажу:
- Так ви фермер?
- Да!
- Землевласник?
- ...
- А по універсалу Богдана Хмельницького від 1649 року ви мусите виступити з козаками в похід, взяти з собою стільки-то коней, ну, або вступити у посполите рушення.
Він відразу впав на жопу:
- Що за хуйня?
- Отака, - кажу, - хуйня. А тепер витягніть мені з кишені документ, який анулює універсали Богдана Хмельницького. Де він скасований, покажіть! Я, блядь, не бачу, що він скасований. Ви перебуваєте в межах Брацлавського воєводства і по праву шаблі, бо я козак, а ви мужик-гречкосій посполитий я вам даю повістку. Же през шаблю маєм право - знаєте, до речі, хто сказав?
- ???
- Гетьман Іван Мазепа.

Тіпок в ахуї, не знає що сказати. Повістку взяв і більше не пиздів. А в цього підара в машині ще три підара було, таких самих як він. Ну і вони теж побрали повістки і перестали качати свої права. Правда, після цього фермери тою дорогою вже не їздили... А у ТЦК мене питали, як я їх обламав і казали потім: "Єбать, охуєнно!".

https://www.facebook.com/share/p/NXrpkGf7k51CX9aC/

Можна багато казати про "неправильну мобілізацію", можна триндіти про "неправильних тецекашників", можна обурюватися комендантською годиною чи обмеженнями на виїзд за кордон, можна зітхати, що у військових великі зарплати, можна казати про "не все так однозначно" і "тим на горі вигідно", можна посилатися на "дітей депутатів" і ще багато чого.

У нас же правова держава, а не правління ветеранів з "Зоряного десанту".

Але ось це відео з Вовчанська підказує дуже просту арифметику: 2 + 2 = 4, таке буде усюди, куди дійде русскій мір, якщо його не зупиняти.

Так що підсумок простий: можеш воювати - воюй, не можеш воювати - допомагай, не можеш допомагати - не тринди. Не зли армію, вона і так вже зла. Сильно втомлена, але зла.