💪Декілька думок про ТрО
Як більшість нині воюючих українців, війна застала мене в статусі цивільного. Тож найпростішим способом швидко потрапити до війська, для мене було долучення добровольцем до лав територіальної оборони. Так вчинили десятки тисяч чоловіків по всій Україні.
Що-ж ми бачимо наразі? Невдовзі пострадянською військовою бюрократичною машиною остаточно буде добитий цей добровольчий феномен, який на початку війни без малого дозволив врятувати державність. Це були ті дні, коли бажаючих захистити свою домівку було в рази більше ніж їм могли видати зброї.
Переважна більшість перших добровольців в ТрО це ідеологічно стійкі та свідомі люди. З освітою і без, вони залишили свої справи, роботу, бізнес, та йшли воювати звичайними солдатами. І якби система мала можливості адекватного службового зросту, на кшталт Третьої Штурмової, де посади отримують за відвагу, досвіду та реальні справи - можливо на виході ми б отримали справді феноменальний вид військ.
Проте наразі запущені незворотні процеси стагнації у історично значущому виді військ. Наприклад, є конкретні батальйони, де ротні і навіть комбати нормальні офіцери, які дійсно бачили війну. Проте в структуру ТрО потрапили пристосуванці, без реального бойового досвіду, з відсутністю адекватного логічного мислення, планування та контролю.
Наразі здебільшого батальйони ТрО як загальнопіхотні стрілецькі, просто передаються в смугу підпорядкування штурмовим чи механізованим бригадам, де вони благополучно "стираються", не маючі ні техніки, ні важкого озброєння, ні оснащення.
От вона, реальність: моя рота НІКОЛИ не заходила на облаштовані позиції, ми все робили як і всі: з нуля, вручну, і під вогнем ворога. Хоча по марафону нам завжди розповідали байки про укріплення. По суті ми воювали автомато-лопатами.
Розмови про влиття підрозділів ТрО у структуру сухопутних військ обговорюються більше року, проте чи збережеться ТрО як вид війська, яке має захищати територіальну громаду, а не бути лінійним підрозділом - оце питання.
Фото - 3 рота 98 ОБ ТрО "АЗОВ"
