Це вже не перша моя вечірка. Мій рівень хвилювання вже звичний. Це все стосується технічної частини. Яка буде сцена - чи мені зручно буде пересуватись на ній, яке буде освітлення, щоб я могла бачити що роблю, які будуть точки підвісу та скіки їх, чи зможу я користуватись довгими девайсами? Як підтягнути середню ланку підвісу, враховуючи натяг ланцюгів? Добре, що мене погодився підстрахувати дуже гарний чоловік (величезне йому дякую!). Чи буде мені зручно робити це в сукні? На початку зборів тре нічого не забути. Але час то ще стерво. Таксі їде надто довго. А поки я доїхала та доперла без малого 20 кг сумку з ланцюгами, то моя дівчинка вже на місці. Це її перший такий івент. Як жеж вона хвилюється. В неї дуже миле платтячко (я його побачила на початку вечірки, та вже в кінці). Перший виступ на сцені вже в розпалі. Лише одним оком я побачила, що там відбувається. Тре підготуватись. Затягнути її корсет, вдягнути їй ошийник, натягнути свій пояс для ланцюгів, винести їх, та поставити поруч зі сценою. Ну, наче готові. Виступ перед нами. Які неймовірно гарні в хлопця боти на підборах! Прям невимовно заздрю його грації. Виступ промайнув швидко. Ну що, Show must go on! Вже на сцені відчуваю, як під маскою важко дихати. В залі доволі тепло. Викласти всі ланцюги, повісити на пояс карабіни. Наче готово. Я подаю їй руку, і вона так граціозно піднімається на сцену. Її рука ще трошки тремтить. Гарно поставити в позу. Магія почалась. Обв'яз тулуба я закінчила доволі швидко. На моментах канукі я чую ії здавлені охи. Я міцно стягую ланцюги. Перша точка. Я бачу її очі через маску. Вона... поплила). Міцніше підтягую точку, та даю їй можливість розслабитись, та трохи провиснути. Далі буде легше. Настав час ніг. Всі ланцюги накладені на її тендітні стегна. Перший натяг, другий... Отут і підійшла моя підмога. Так, воно. Я не можу провернути її на публіку сідницями, але хай буде. Я затягую ланцюг на її шиї. Решта ланцюгів висять не надто естетично, тож я роблю з них майже пенту (ну от 1 ланцюга не вистачило). Я знімаю її маску, та цілую її в губи. Солодкі вуста. Погойдати та вколисати в цих обіймах металу. Де там мій рожевий снейк? Я просто цілую своєю дупою станіну, щоб діставати до неї. Настав час прикріпити до неї дзвіночки. Останні 2 карабіни. Не прорахувалась. Кожен удар їх мило сколихує. Музику я не чую, бо мізки відмовляються працювати в ритм. В голові відлік часу. Треба обережно її зняти. Її хитає. Знявши частку обв'язу спускаю її зі сцени. В її очах можна потонути. Все це здалось секундами. Гуркіт ланцюгів, які я знімаю супроводжують наступний виступ. Скоріш все зняти, та обійняти її. А власне, навіщо знімати все? От з ніг зняла, а от з корпусу... Її гаряче тіло, мої холодні ланцюги, та стікаючий по мому обличчю піт. Який гарний коктейль адреналіну)