Зранку розбила дзеркало.

Не помітила і
Шкіру вдягла навиворіт.

Стою тепер, голою, коло твоїх воріт,
Усміхаюсь весело,
Поправляю в волоссі скло
Від розбитого відображення.

Від мене розбитої,
неуважної,
Бо тепер ці скельця —
Єдині мої прикраси.

Я чекатиму на терасі.
Пальцем притисну дзвінок,
Наче яремну впадинку між ключицями,
Нецілованими.
Ще крок
І торкатимусь вилиць,

Обиратиму між криницями
Синіх зіниць
В якій з них мені тонути?

Якою із рук наважишся розіпнути
Мої оголені нерви в своєму ліжку?

Там, за дверима
Чути як ти зітхнув.

І тиша.