Давайте без фільтрів і без приховування емоцій 🙂
У мене завтра останній день відпустки, операція пройшла дійсно добре, але реабілітація займає більше часу, ніж зазвичай. Тому я вас ігнорю вже кілька днів. Я живу з болем, поки рогівка заживає. Я живу на препаратах, які даю своїм трьохсотим, і в мене легка паніка змінюється надією, що десь за тиждень я побачу так, як ніколи в житті.
Не ображайтеся, я сиджу у темному приміщенні, капаю очі раз на годину і трохи ридаю, бо скучила за всіма, але зір важливіший, бо на фронті без нього нема зо робити. Якщо мені вдасться зараз трішки продовжити реабілітацію, то може усі встигнуть мене пожмякати. Якщо ні - я у цьому стані поповзу у сторону сходу. Поки прогнози позитивні.
Ні, допомога не потрібна 🙂
Ні, я не у відчаі, бо мої хлопці пишуть і дзвонять щодня і своєю турботою розривають прям моє непробивну серце 🙂
Ні, я не виповзаю на вулицю зайвий раз, бо там світло, а мені би темний куточок 🙂
Ні, я не можу зараз бути супер позитивною людиною, до якої ви звикли, бо Лььвів давить, і я насправді зочу назад до нового дому, туди 🙂
Дайте мені час, Ок?
#солдат_Сонце буде в порядку, бо ще не таке переживала.
