Б У М Б У Р І Ш К Ы
(Иван Петровцї)
Истōрія за русинськый сїмейный живот
***
Бывало мнōгі молодї пары ся побирали ни тōму, ож ся любили,
ай на розказ няня й мамы – изза зимлї, изза маєткӯв.
И вто цїлоє село знало, ож де ся зыйшли, ōбы обєднати зимлї ци маєткы, а жили без любови меже сōбōв.
Тай кидь у такӯв хыжи чōлōвік ци жона збитїжнїли, та вто лем на око ся такоє жаловало, иппен на око ся за нього й старали, шкодовали го.
Щи и в народнӯв спӯванцї ся за йсе спӯвать:
Загнала чōлōвіка на лїкы,
Ōбы ся ни вернув навікы.
Так ся говорило й тоды, кōй жона мала другого, а свого чōлōвіка, а ни дозирала, а ни честовала.
Но, тай за кажду сїмю ся знало, ож де ”командїрь” жона, а де – чōлōвік. Вто было видко по всьōму. Кидь казали, ож тоты дїти суть Гафійины, та йсе значило, ож Гафія Шаланканя в тӯв cїмйи головна – жона має май твердый характер, ги кōй чōлōвік.
А наші дїды а прадїды мали дїточок, ги кōй насїня в огӯркови: шість-сїм ся й ни раховало – рахунок ся зачинав ōд дисятьох! – мнōгі родины мали и по шішнадцьить-сїмнадцьить дїточок. Аборт было робити ни мом – смертелный гріх ! – кидь ся з божив пōмōчив напрастало на сись світ тото дїтинча, та вже мусїло жити кӯлько му пан Бог выдїлив. Подакотры матери й ни знали вшыдкым дїтьом имена. Кидь было треба дашто зробити, та мати, ся ани задумувучи, гōйкала:
- Ану ты, чорноє а кучирявоє, авадь – ты, замащеноє а окатоє, пōйте бавити аццисе піцїцькоє !
Анця Дубрӯська из осӯйськых Лазӯв мала онь вӯсьӯмнадцятеро дїточок, и кōй треба было йих кликати вбы йшли істи, та лем даз сїмом гōйкнула:
- Анно, Маріє, Петре, Юре, Иване, Андрію, Юлано, Митю.., пōйте істи, - тай бӯлше ни гойкала, бо знала ож за сими й гинтоты другі прибіжать.
(Иван Петровцї)
Истōрія за русинськый сїмейный живот
***
Бывало мнōгі молодї пары ся побирали ни тōму, ож ся любили,
ай на розказ няня й мамы – изза зимлї, изза маєткӯв.
И вто цїлоє село знало, ож де ся зыйшли, ōбы обєднати зимлї ци маєткы, а жили без любови меже сōбōв.
Тай кидь у такӯв хыжи чōлōвік ци жона збитїжнїли, та вто лем на око ся такоє жаловало, иппен на око ся за нього й старали, шкодовали го.
Щи и в народнӯв спӯванцї ся за йсе спӯвать:
Загнала чōлōвіка на лїкы,
Ōбы ся ни вернув навікы.
Так ся говорило й тоды, кōй жона мала другого, а свого чōлōвіка, а ни дозирала, а ни честовала.
Но, тай за кажду сїмю ся знало, ож де ”командїрь” жона, а де – чōлōвік. Вто было видко по всьōму. Кидь казали, ож тоты дїти суть Гафійины, та йсе значило, ож Гафія Шаланканя в тӯв cїмйи головна – жона має май твердый характер, ги кōй чōлōвік.
А наші дїды а прадїды мали дїточок, ги кōй насїня в огӯркови: шість-сїм ся й ни раховало – рахунок ся зачинав ōд дисятьох! – мнōгі родины мали и по шішнадцьить-сїмнадцьить дїточок. Аборт было робити ни мом – смертелный гріх ! – кидь ся з божив пōмōчив напрастало на сись світ тото дїтинча, та вже мусїло жити кӯлько му пан Бог выдїлив. Подакотры матери й ни знали вшыдкым дїтьом имена. Кидь было треба дашто зробити, та мати, ся ани задумувучи, гōйкала:
- Ану ты, чорноє а кучирявоє, авадь – ты, замащеноє а окатоє, пōйте бавити аццисе піцїцькоє !
Анця Дубрӯська из осӯйськых Лазӯв мала онь вӯсьӯмнадцятеро дїточок, и кōй треба было йих кликати вбы йшли істи, та лем даз сїмом гōйкнула:
- Анно, Маріє, Петре, Юре, Иване, Андрію, Юлано, Митю.., пōйте істи, - тай бӯлше ни гойкала, бо знала ож за сими й гинтоты другі прибіжать.