STALKERUA

Часто чую: «Якби не цей ваш Майдан, то не було б війни»
А як воно насправді?

РФ завжди бачила Україну у власній сфері впливу. І завжди намагалась нам нав’язати власну волю. Конфлікт навколо острову Тузла, газові й інші економічні війни, — все це було спробою тиску на Україну збоку РФ на протязі багатьох років ще до Майдану.
РФ планувала з часом поглинути Україну, адже відновлення СРСР стало їх «імперською ідеєю», а без України відновити совок у їх не вийшло б. Оскільки саме Україна це та фігура на політичній шахівниці, яка здатна РФ з фігури перетворити у гравця.

Після 2004 року і Помаранчевої Революції, у головах російської еліти все більше почали з’являтись ідеї про необхідність поглинути Україну. Причина цьому була проста, окрім імперського бажання відновити СРСР їхні еліти боялись повторення нашого сценарію з кольоровою революцією і відстороненням від влади Путіна.
Десь з 2006-7 року вони починають запускати активну передвоєнну пропаганду, щедро фінансуючи власних агентів політичного впливу. Усі ці Вітренки-Симоненки-Медведчуки, та більш маргінального рухи типу ДНР, вірного козачєства, та проросійських сил в Криму.

З приходом до влади Януковича росіяни продовжують підтримувати проросійські рухи. Водночас взамін на гроші і економічні префиренції вони спочатку просувають Харківські угоди(найперше, що підписав Янукович, як тільки став президентом), за які між іншим не сів за грати ніхто! Навіть мерзотник Литвин, але про це іншим разом. А потім вони активізували власну агентуру в МО.

А з часом, десь з 2012 року посаду міністрів оборони займали етнічні росіяни, агенти ворожих спецслужб. За допомогою яких ворог не тільки із середини знищував армію, але й мав прямий контроль над нашою оборонкою.

Хоч ворог і мав план А, який передбачав вступ України спочатку в Євразійський Союз, потім в ОДКБ, а вже потім і в склад союзної держави(вважай СРСР 2.0).
Проте і не відкидав плану Б. Посилюючи свої позиції в Криму як військові так і політичні, водночас фінансуючи проросійські маргінальні і не зовсім групи. Після Майдану і втечі Януковича у РФ усвідомили, що план А зазнав краху і приступили до виконання плану Б.
У 2014 році ворог розпочав анексію Криму. А спробував качнути усю південну й східну Україну. План був простий. Розпорошити наші сили, а далі за рахунок озброєних груп захопити спочатку Донбас, а потім й Харків з Одесою. Саме тому ключовим містом у цій операції було обрано Слов’янськ, як зручний центр для об’єднання Донецька й Харкова.
Проте українські націоналісти йому завадили. Спочатку були вибиті проросійські елементи з Харкова, а потім і з Одеси.
Ворог однозначно до цього був не готовий, таким чином план Б став під сумнів, проте з метою відвернення уваги від Криму ворог силами переважно спецслужб розпочав війну на Донбасі ключова роль у якій була на кримінальних і маргінальних групах, та підтримці матеріальними засобами (техніка, озброєння, військові спеціалісти, добровольці, відпускники) з РФ.
Влітку 2014 року нам майже вдалось розгромити ворога. Проте через злочинне перше перемир’я від Порошенка, та провал операції кордон(за рахунок дій російської артилерії), а згодом і через зраду братів Литвинів яка призвела до Іловайської катастрофи. РФ задіяли кадрові сухопутні сили завдяки чому ворог врятував майже добитих сепаратистів на Донбасі і Україна була змушена піти на Мінські домовленості.
Ситуація яка склалась повністю влаштовувала РФ. За Крим майже забули, а війна на Донбасі на думку керівництва РФ була фактором дестабілізації у самій Україні і зручним важелем впливу.
За рахунок тих же домовленостей з Порошенком із політичного узбіччя знову піднявся Медведчук, задачею якого було створення тут проросійського руху, який у перспективі мав би спричинити розворот України знову в бік РФ.
Проте у 2019 році неочікувано президентом став Зеленський.
Якби до влади прийшов хтось інший із старого сорту політиків. Та ж Тимошенко, чи Бойко, то домовитись з цим кандидатом для РФ було б лише питання ціни.
Знизу продовження.

Причини розводити зраду немає.
Керівництво держави робить, що і має робити. Критикувати будемо після.

Але є системні проблеми, які не залежать від того хто у нас міністр оборони, президент чи прем’єр.

Системні проблеми є наслідком кризи цієї самої системи, а деякі з них упадкувались нам від СРСР і її(систему) потрібно модернізовувати. Покращувати і заміняти на успішніші конструкції. Бо на сьогодні у нас: Бюрократичний апарат, який дуже часто не вирішує питання, а задачею якого є футболити людину.
Кадрові рішення приймати де наявність звання не має бути першочерговою перевагою у претендуванні на посаду. Водночас і аудит провести командного складу з числа мобілізованих офіцерів.
Центри комплектування міняти.
А потім ще купа роботи і з мін-ветеранів і з логістичною службою і з усім-усім-усім іншим.

А ви знаєте як відбирали екіпажі на танки Абрамс? Конкурс був буквально вчора.

— Водити вмієш?
А на тракторі їздив? То будеш мехводом.
Або так:
— Цих зі списків приберіть, а цих впишіть, за їх домовились.

І вийшло, що переважно набрали аби-кого, а танкістів з бойовим досвідом забракували. Не повально, але більше половини це першоразники. Натомість ті кого забракували поїхали назад на передову ремонтувати старі радянські клячі т-64/72/80

Виходячи з цього прийшов до висновку. Три головні проблеми нашого війська:
Перша: Армійська бюрократична система. Купа непотрібних людей і процедур.
Друга: Офіцери(Лантухи) з числа мобілізованих, які демобілізувались до 2013 року. Більшість з них воює ціною життя солдатів, а не умінням.
Третя: Центри комплектування.
Знаю людей, які служили свого часу у добробатах так ці дегенерати ставили їх на тилові посади, хоча вони самі хотіли у штурмові підрозділи. І навпаки, коли ніяких людей ставили на невідповідні їм посади. Думаю десь так саме було і ж конкурсом на екіпажі для Абрамсів.

Проголосувавши за ЗЕ народ думав, що нагнув владу, а нагнув сам себе.
Знову.

Найкращі загинули на війні. Найгірші проголосували за Медведчуків

Тим часом у Чорнобилі розгортається справжня вулична війна.

Група людей, влаштовують Рейви у Прип'яті.
Рейви: (вечірки з електронною музикою, наркотиками, тощо, на їх постійно присутня ліва публіка, лгбт, збираються антифа, тощо)
Старим же сталкерам це дуже не подобається, оскільки вони вважають, що це приклад дурного тону, влаштовувати на місці техногенної катастрофи вечірки з наркотою і гучною музикою. За інсайдерською інформацією уже були бійки і ледь не доходило до різанини.
Варто зауважити, що й серед самих сталкерів є кілька груп, які у ненайліпших відносинах одна з одною.

Незрозуміла поки роль правих, але буде дуже цікаво, якщо якісь праві захочуть вибити із зони лівакувату рейв-тусовку, що призведе до міні-герилії.

Все поступово йде до того, що незабаром різні групи будуть протистояти між собою. Та й знайдеться поїхавших персонажів, які награвшись у стрілялку одягнуть камуфляж, розгруз. Озброяться флобером і підуть лупашитися. Особливого тону тут додає вихід українського шутера STALKER2, який може бути вже за кілька років, чим і оживив спільноту фанатів гри.