– Пам'ятаю. Це була Друга ліга України, матч відбувся в Києві. Я пам'ятаю, що вийшов на заміну і забив з пенальті переможний гол. Ми тоді 2:1 виграли, гарні емоції були. Тоді я зрозумів, що можу знаходитися тут, у професійному футболі.
Впродовж карʼєри ви часто змінювали позиції. В академії грали на позиції центрального захисника, потім правого захисника, а зараз взагалі на позиції опорника, при цьому, в тій же Автолізі ви забивали багато голів. Що можете сказати про такі зміни? Від чого вони залежать?
– Я вважаю себе досить універсальним гравцем, тому можу багато де зіграти. Починав грати центрального захисника в професійному футболі, потім якось перевівся в центр поля, у дитячій школі я також грав в центрі поля і останні роки випуску грав центрального захисника.
Чому забивав багато в Автолізі? Ну це аматорський турнір, матчі не дуже високого рівня все таки. Там переважно грали старші хлопці, а по віку я молодший набагато. По можливості виходило забивати багато. А взагалі, я вважаю, що можу зіграти на багатьох позиціях, зокрема в центрі поля, в захисті і навіть під нападником.
Деякий час ви виступали у складі Лівого берега, а потім перейшли до ФК Йонава (Литва). Розкажіть про той період, чому вирішили переїхати за кордон та чому знову повернулися до Лівого берега?
– Це було повʼязано з війною. Тому, що під час нападу на Україну, ми були на зборах у Туреччині і моя сім'я виїхала з України в перші дні. Нам було тоді сказано, що самі вирішуйте куди вам далі йти, чи додому, чи залишатися за кордоном.
Ми з дружиною вирішили, що зустрінемося за кордоном, і далі мій друг та однокласник, запропонував у нього перечекати деякий час у Португалії, де він живе. Тому ми поїхали туди. Пробули там півроку, де я також на звичайній роботі працював.
Далі знову таки від Будніка був дзвінок. Він сказав, що влітку можна буде приїхати на студентський турнір в Польщу. Далі якось спробувати пошукати команду, щоб грати у футбол і бути у футболі, і саме це було моїм завданням. До речі, я вже готувався у Португалії до якогось перегляду і пошуку команди, щоб бути у формі.
Приїхав влітку на турнір в Польщу, добре зіграв і потім я почав шукати команду, і саме Анатолій Іванович запропонував мені подзвонити до тренера литовської Йонави. Там був українець Петро Іванович Кушлик. Ми зв'язались і він запропонував приїхати.
Я хотів просто бути у футболі, тому звичайно погодився. То була вища ліга Литви, я хотів бути у футболі, грати, не забувати як це, і робити все, щоб мене бачили.
Поїхав туди разом з товаришем по Лівому берегу Ернестом Астаховим. Ми там пробули півроку. Період звичайно не дуже гарний, як потім виявилось результат був повʼязаний з договірними матчами. Звичайно, ми тут ще всього не знали, дізнались тільки тоді коли вже грали два місяці.
Далі дограли там сезон і я вирішив повертатись в Україну, і шукати себе вже далі тут. Через півроку сім'я вже була там в Києві, вдома. Повернувся додому і відразу через тиждень-два подзвонив Андрій Юрійович Запорожан і повідомив, що Лівий берег буде знову збиратись на новий сезон, готуватись півроку до літа, і влітку стартувати з Першої ліги. Там вже був новий тренерський штаб, нова команда. Він запропонував прийти і спробувати себе ще раз.
Тобто у Литві були договірні матчі?
– Так. Як виявилося, там було замішане вище керівництво клубу і аргентинські легіонери. Було багато історій, не давали нам виходити на гру, затримували матчі, бо казали, що там типу якісь підозрілі коефіцієнти. В цьому навіть підозрювали і нас, українців. Ми доводили там свою непричетність. Не дуже гарна історія вийшла.
Чи був повʼязаний тренер команди у договірних матчах Йонави?
- Ні. Головний тренер не був причетний до цього, так само як і ми. Ми страждали від цього і він теж, були заручниками ситуації, так би мовити.
Я думаю, що причетні були легіонери латиноамериканські, їхні агенти, правління клубу тощо. Слава Богу, ми вирвалися звідти, нам віддали зарплату і ми повернулися до України.
Можете порівняти рівень футболу в Україні та у Литві? В чому різниця?
Впродовж карʼєри ви часто змінювали позиції. В академії грали на позиції центрального захисника, потім правого захисника, а зараз взагалі на позиції опорника, при цьому, в тій же Автолізі ви забивали багато голів. Що можете сказати про такі зміни? Від чого вони залежать?
– Я вважаю себе досить універсальним гравцем, тому можу багато де зіграти. Починав грати центрального захисника в професійному футболі, потім якось перевівся в центр поля, у дитячій школі я також грав в центрі поля і останні роки випуску грав центрального захисника.
Чому забивав багато в Автолізі? Ну це аматорський турнір, матчі не дуже високого рівня все таки. Там переважно грали старші хлопці, а по віку я молодший набагато. По можливості виходило забивати багато. А взагалі, я вважаю, що можу зіграти на багатьох позиціях, зокрема в центрі поля, в захисті і навіть під нападником.
Деякий час ви виступали у складі Лівого берега, а потім перейшли до ФК Йонава (Литва). Розкажіть про той період, чому вирішили переїхати за кордон та чому знову повернулися до Лівого берега?
– Це було повʼязано з війною. Тому, що під час нападу на Україну, ми були на зборах у Туреччині і моя сім'я виїхала з України в перші дні. Нам було тоді сказано, що самі вирішуйте куди вам далі йти, чи додому, чи залишатися за кордоном.
Ми з дружиною вирішили, що зустрінемося за кордоном, і далі мій друг та однокласник, запропонував у нього перечекати деякий час у Португалії, де він живе. Тому ми поїхали туди. Пробули там півроку, де я також на звичайній роботі працював.
Далі знову таки від Будніка був дзвінок. Він сказав, що влітку можна буде приїхати на студентський турнір в Польщу. Далі якось спробувати пошукати команду, щоб грати у футбол і бути у футболі, і саме це було моїм завданням. До речі, я вже готувався у Португалії до якогось перегляду і пошуку команди, щоб бути у формі.
Приїхав влітку на турнір в Польщу, добре зіграв і потім я почав шукати команду, і саме Анатолій Іванович запропонував мені подзвонити до тренера литовської Йонави. Там був українець Петро Іванович Кушлик. Ми зв'язались і він запропонував приїхати.
Я хотів просто бути у футболі, тому звичайно погодився. То була вища ліга Литви, я хотів бути у футболі, грати, не забувати як це, і робити все, щоб мене бачили.
Поїхав туди разом з товаришем по Лівому берегу Ернестом Астаховим. Ми там пробули півроку. Період звичайно не дуже гарний, як потім виявилось результат був повʼязаний з договірними матчами. Звичайно, ми тут ще всього не знали, дізнались тільки тоді коли вже грали два місяці.
Далі дограли там сезон і я вирішив повертатись в Україну, і шукати себе вже далі тут. Через півроку сім'я вже була там в Києві, вдома. Повернувся додому і відразу через тиждень-два подзвонив Андрій Юрійович Запорожан і повідомив, що Лівий берег буде знову збиратись на новий сезон, готуватись півроку до літа, і влітку стартувати з Першої ліги. Там вже був новий тренерський штаб, нова команда. Він запропонував прийти і спробувати себе ще раз.
Тобто у Литві були договірні матчі?
– Так. Як виявилося, там було замішане вище керівництво клубу і аргентинські легіонери. Було багато історій, не давали нам виходити на гру, затримували матчі, бо казали, що там типу якісь підозрілі коефіцієнти. В цьому навіть підозрювали і нас, українців. Ми доводили там свою непричетність. Не дуже гарна історія вийшла.
Чи був повʼязаний тренер команди у договірних матчах Йонави?
- Ні. Головний тренер не був причетний до цього, так само як і ми. Ми страждали від цього і він теж, були заручниками ситуації, так би мовити.
Я думаю, що причетні були легіонери латиноамериканські, їхні агенти, правління клубу тощо. Слава Богу, ми вирвалися звідти, нам віддали зарплату і ми повернулися до України.
Можете порівняти рівень футболу в Україні та у Литві? В чому різниця?