усі перлини ночі неправильної форми,
і ти, мій любий хлопче, що вдягся весь у чорне,
зривай із себе тіні, бо ми самі сьогодні,
такі примарно вільні, мереживо оголюй,
театром стань, о горе,
реальність — лігво вовче,
без правди спиться добре,
ілюзія шепоче
а місяць вже уповні, як цей корсет з Болоньї,
а ми б тримали небо, немов атлант з колони,
хоча воно безформне — із фатуму та газів —
впаде колись в безодню, та, знаєш, не одразу
мій шлюб змілів до ставу,
біжи від хвойди, хлопче,
та спершу — акт вистави,
іди за спільним «хочу»
сяйні перлини ночі посипались за обрій,
лови-лови, бо сонце — дозрілий плід в утробі,
життя безмежно довге, якщо перука вп’ялась,
життя таке коротке, коли тобою п’яна.
Хтось першим кине камінь,
натисне кара важіль —
розсіємось мазками
в полотнах Караваджо.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 💃🏻
🎙Декламує Єва Верле