- Ось це, ось це і те.
Я збирала книгу одна за однією. Що було варте уваги, ті книги не мали наповнення. Я наївно їх скупчувала по його указівкам, навіть не підозрюючи що це.
- Ніщо не вічне, не постійне, і не може лишатися незмінним. Наші погляди міняються, так само і старим речам потрібно поступитися новим.
- так стверджував Фрей.
Хоч і ці слова були мудрими, чомусь мені було неймовірно шкода позбуватися старого.
- Воно ж тобі вже непотрібно, та й навряд чи воно тобі допоможе. Глянь, хіба на тих сторінках щось є?
- Нічого. Ні єдиної букви.
- То чого тобі ці речі шкода?
- Я не знаю, Фрей.
- заплутано відповіла я.
- Ти сама собі життя ускладнюєш. Забиваючи голову непотрібним хламом, в якому ти вже не бачиш сенсу, ти не в змозі будеш зрозуміти хто ти, чого ти від себе хочеш...
Купа книжок посеред чорно-білої зали нарешті змусили мене спитати у друга, що вони взагалі з себе представляють.
- Спогади. Ці книжки - твої спогади. Вся інформація, з якою ти знайома. Що б це не було, щось з дитинства, якась книжка яку ти прочитала... Немає значення. Кожен день ти бачиш, чуєш, відчуваєш щось нове, і полички поповнюються. Все неактуальне не заслуговує тут місця.
- Значить, ці спогади...?
- здогадуюся я.
- Нічого не вічно, і старе мусить поступатися новому, значить? Я, схоже, зрозуміла, Фрей.
Я збирала книгу одна за однією. Що було варте уваги, ті книги не мали наповнення. Я наївно їх скупчувала по його указівкам, навіть не підозрюючи що це.
- Ніщо не вічне, не постійне, і не може лишатися незмінним. Наші погляди міняються, так само і старим речам потрібно поступитися новим.
- так стверджував Фрей.
Хоч і ці слова були мудрими, чомусь мені було неймовірно шкода позбуватися старого.
- Воно ж тобі вже непотрібно, та й навряд чи воно тобі допоможе. Глянь, хіба на тих сторінках щось є?
- Нічого. Ні єдиної букви.
- То чого тобі ці речі шкода?
- Я не знаю, Фрей.
- заплутано відповіла я.
- Ти сама собі життя ускладнюєш. Забиваючи голову непотрібним хламом, в якому ти вже не бачиш сенсу, ти не в змозі будеш зрозуміти хто ти, чого ти від себе хочеш...
Купа книжок посеред чорно-білої зали нарешті змусили мене спитати у друга, що вони взагалі з себе представляють.
- Спогади. Ці книжки - твої спогади. Вся інформація, з якою ти знайома. Що б це не було, щось з дитинства, якась книжка яку ти прочитала... Немає значення. Кожен день ти бачиш, чуєш, відчуваєш щось нове, і полички поповнюються. Все неактуальне не заслуговує тут місця.
- Значить, ці спогади...?
- здогадуюся я.
- Нічого не вічно, і старе мусить поступатися новому, значить? Я, схоже, зрозуміла, Фрей.