#тзвч
хлопчик,
маленький,
тримає в руці усе (не)велике,
що тримає в житті
його самого.
хлопчик,
самотній,
в душі його рана, що ліку не знає,
на серці - омана,
що допомагає.
хлопчик,
холодний.
голодний, тримає. читає - і бачить:
хлопчика.
хлопця.
юнак, чоловік.
дорослий.
і хворий.
тримає в руці щось таке, невелике,
лиє світло воно крізь тунель
його самоти, до кращого світу,
до того, де він не один, де не сам.
до того, де правда змішалась з брехнею,
де усміх його - лише смерті знак,
де, все ж, є хоч хтось, хто з ним ходить землею,
хто з ним, бо без нього "усе вже не так".
лиється світло на щастя в негоді,
на дружбу в руїні колишніїх днів,
спина до спини при потрібній нагоді,
та сльози, коли їх покинуть посмів.
лиється світло - про кого ця казка?
хіба заслужив все оце чоловік?
хіба має право на друзів чужих?
хіба дозвіл має чуже відбирати,
вписувати десь себе сам між рядків?
йому не належить,
це все - не для нього.
поганій людині не має щастить.
чоловік -
хлопчик.
хита головою.
щось невелике тримає в руці:
може то книжка,
а може і ні.
може не книжка - життя.
не його.
те, що без місця для нього малого,
те, в чому місця йому й не було.
