Мені хочеться поговорити про дотики;
усе своє життя ми перебуваємо на певній відстані один від одного;у когось це кілька міліметрів, кілька сантиметрів, а в декого величезні кілометри;
саме на останньому я і хотів б зупинитися;
у такому разі дотики здаються чимось нереальним;ти не можеш обійняти людину, хоча б просто подивитись в очі та побачити емоції;не можеш відчути тепло або щось більше;відстань погана не тільки втратою контакту, а й самотністю;ти плачеш один у порожній кімнаті, бо його/її немає поруч і нічого не зміниться;навіть слова не допоможуть, бо дотики важливіші за повідомлення, надіслані в порожнечу;ця людина ніколи не впізнає тебе повністю;вона не знатиме про твоє минуле або про те, що ти любиш робити вранці понеділка;вона не зможе помітити твої звички;
усе це неможливо;
відстань тим і згубна неможливістю торкнутися;тому багато хто не витримує і просто йде;можливо, це вихід, а можливо....план Б
вони просто слабкі для того, щоб чекати,дже цю саму відстань можна перетворити на міліметри