Ще добу я могла насолоджуватися свободою. Вдихати чисте гірське повітря, напоєне ароматом лугових трав і морозною свіжістю сніжних вершин. Дивитися, як блищать на сонці вкриті інеєм гірські трави — тендітні, мов сріблясті нитки.Дивно, як природа північного континенту поєднувала в собі стільки кольорів і відтінків одночасно.Вгорі — засніжена, сувора гірська гряда. А внизу — соковиті зелені трави та строкаті лугові квіти.Пишні крони хвойних дерев суцільним масивом утворювали внизу подобу пухнастого зеленого килима, що, мов у дзеркалі, відбивався в чистих водах кришталевих гірських озер.Усю цю величну красу півночі я споглядала, стоячи на краю гірського плато..
..Відтягувала час від’їзду, намагаючись запам’ятати кожну мить, кожен відтінок неба, кожну секунду цієї звичної події, яку, ймовірно, бачу востаннє.