поривчасті, ніби вітер, сни. ночі у поїздах.
душ не припускають жодні математичні розрахунки.
рахуєш до трьох, до пів на п’яту, щоб не поїхав дах.
думки тримаєш розфасовані у пакунки.

життя це перше, про що у тебе ніхто не питав.
тепер ти не питаєш нікого про свою смерть.
поняття “постійність” розуміється як бетонна плита,
до якої тебе прикували. та справжню твердь

зустрічаєш лише після довгих пошуків і перевтілень,
так, ніби вперше виймаєш з вух, як із рани, вату.
в жодних юридичних інстанціях немає відділень,
які би могли позбавити тебе права оживати.

(с) Павло Коробчук, 2010. @korobro