Дитячі жахи

П'ятирічний хлопчик заплющив очі,
Стало йому страшно, бо лунали звуки.
Поза шафи хтось ховався серед ночі,
Примарилися тіні, що простягали руки.

Тимофій запевнив себе, що це лише примари уві сні.
Він би міг до мами дійти тишком-нишком,
Але боявся і тремтів вночі,
Бо йому чулися голоси під ліжком.

Але якщо б то був звичайний монстр
З лякливою усмішкою, купою зубів –
Такий період би минув, як не був би гостр,
Хлопець у тіні бачив ворогів.

У лютому йому було страшно,
Він плакав, тримаючи Біблії фоліант.
Почалась війна, у матері руки стали тремтячі,
Бо на землі вторгся окупант.

Небо стало чорним, ніби пил,
А квіти заховались у землі.
Хотілося надати воїнам нашим сил,
Та Тимофій не міг, усе було, неначе у золі.

І хоч тремти тепер, коли вони в безпеці,
Не можна вмить забуть усю пролиту кров.
Принаймні тепер у його серці
Вогнем палала до країни своєї любов.

Він просив йому читати історичні пісні
І про походи козаків балади чув.
На чужині почувався не на свому місці,
Досі чув ворожих танків грув.

Той монстр під ліжком ще сидів,
Тимко боявсь, що орк його за ноги схопить.
Матусю він будити не хотів,
Тому мовчав, вірив, що Батьківщину не захоплять.

Не дивлячись на свій дитячий вік,
Боротись вже хотів маленький хлопець,
Узяв свій жах в кулак й терпів.
І з часом люди зватимуть його охоронцем.

За долю Батьківщини життя своє хотів віддати.
Зіткнувсь обличчям із острахом дитячим.
Терпець шліфує, але відсіч ворогу треба дати,
Щоб діти не спали вночі, тремтячи.