коли люди перетворюються на сухі рослини?
крихкі ламкі придатні до хлібу чи може отруйні
коли з них відходить життя а лишається форма провини
перед власним повітряним спогадом весен на грудень
коли форма стає важливішою суті
коли бути як хтось переважує бути
коли риси і порухи наче присутні
коли дотик порожнє прохання забути?
може це колообіг і варто звикати до протягів
бо так холодно в полі порожніх тремких сухостоїв
що говорять твоїми словами печуть твої руки гидотою
а ти грієш їх біля вогню власних марень чи втрат чи грозою
з очей бо ти буря неспокій вітрів та довіра
все так порожньо просто як напис з трьох букв на руїні
і не варте того щоб шукати за тим хоч в пів міри
чи чекати на пісню нема кому грати від нині й до нині
і прісно від цього і ломко і сіро і сухо
це пошесть вмирання не слова а духа
і я так боюсь пережитись на сіно
коли розумію що це все насправді невпинно
стається
здається
за мить