вір_ш

з жахом бачиш у собі порожнечу
натискаєш на клавіші наче вперше у житті
відчуваєш як цифра/літера відбивається у потилиці
від пальця крізь руку до шийних хребців
біла літера чорні клавіші
білий лист чорні літери
на що схожі повільні рухи крізь які усвідомлюєш
свою дорослу нелюбов
вона наче загрубла шкіра на пальцях
бо в мороз чи вітри ти ніколи не вдягав рукавиць
і тепер там де була чуттєва глина - сухий мертвий пласт
і тепер там де була дитяча віра - втомлене "так має бути"
страшно
наче літери крізь пальці розповзлись в голові
і гидотно перебирають там лапками
але поки страшно
ще не байдуже
а поки не байдуже
подзвони нарешті куди збирався
купи крем для рук
і яблук у бабусі на вулиці
без решти

"ми приймаємо таку любов, на яку, на наш погляд, заслуговуємо" Стівен Чбоскі

для того щоб усвідомити що кожен вартий любові
книжковому Чарлі знадобилось трохи більше ніж тобі
спочатку розумієш що любити нормально
потім розумієш що не любити нормально
канатоходець балансує
грає музика сфер
співає Джон Леннон
для того щоб усвідомити що ти теж
часу знадобилось трохи більше ніж Чарлі
спочатку розумієш що вартий того щоб любити
потім розумієш що вартий того щоб не любити
канатоходець робить непевний крок
зал завмирає на вдосі
і тільки Джон Леннон співає далі
для того щоб усвідомити що життя не книжкова історія
хоча книжкові історії майже всі з життя
а казки правдивіші за витвори соцреалістів
для того щоб усвідомити що цим канатом пройти можна тільки вдвох
спочатку назустріч далі поруч такі правила
або скоріше умови себто умовності не суть
для того щоб усвідомити що вниз полетиш все одно
або що сенс не в тому щоб розважити публіку
і варто можливо нарешті послухати про що там Леннон
тобі знадобиться трохи більше ніж життя
трохи менше ніж книжка
зупинись
послухай
знаєш цю пісню?

пройшовши шви річок
несміливо вперто малював шляхи
по шкірі польових підошв
по вигинам бархатних барханів
татуюванням барів
штрих-пунктирами вулиць
лісовим шершавим мохом
степовим безмежжям ковилового шовку
болотними порами чи парами
глибокими подихами вітрів
між хребцями драконячих гір
та океанською кров'ю яка не водиця
закохався в цей світ
безнадійно запав на його дороги
на історії та почуття гумору
грозовий характер добру вдачу
і дах знесло остаточно
коли зрозумів що це
взаємно
і завжди було
дихай

пам'ять стається з тими хто готовий пам'ятати
як пафосна фраза яку розглядаєш
шматок багнюки закручений квіткою
і думаєш ого оце я сказав
оце вже було пам'ятаю
перегортаємо сторінку
або оновлюємо як пощастить
принаймні пам'ятаю що мав би пам'ятати
час стає прозорий наче кульок а ти риба
проносишся крізь нього бачиш тотожність
простягаєш плавника впираєшся
в дзеркальне відображення на сторіччя назад
інша риба кричить тобі крізь целофан і воду
не доходить звук або явно не доходить
а може просто риби не кричать
та і пам'ятають не багато
зависають на тих самих сторінках
забувають перегорнути
а може просто інтернет так висить
що оновити можна лише змінивши провайдера
або еволюціонувавши
теж корисна штука

слова чомусь втрачають нерв
дорогами горять дерева
я не пам'ятаю твого обличчя
можливо коли без перерв
все взяти на себе
нервова система стає тому звична
і валить фокстрот
там де тихо захрипує вейтс
шумиш чи тремтиш
руками по склянці
ламкий очерет
говориш співаєш чи пишеш чи спиш
але забуваєш
це те що вже знав наперед
знайомі сюжетні ходи
так пишеться світ на платівку
затерту за безвість життів і води
не вистачить плисти
вже стільки прожито пустель
від звідти до звідси
і ти корабель і я корабель
а компас як завжди
з похибкою в пам'ять і відстань

надвечір намріяти спокою відпочинку
простягнути руки хвилі до берега
тягнути котячі лапи з-під ковдри моря
розчинятися піною хвилею тінню риб
відчувати невагомість течій
розводити руками хмари зірки
сплутані коси сонні мартини
колиханки шурхотом шепотінням шшшш
триматися тепла вогнищ
помаранчевого світла між синьої сутіні
говорити трохи стишено
хриплим від сміху та пісень голосом
нестримним кримським вітром
лише головне

обірвані кофти спілкування
нитки перебирає вітер

отут я говорю тобі про бога
отут ти відповідаєш - він відгризе тобі голову
- але ж він про любов
- от після цього і відгризе
- нащо ж йому моя голова?- не врубаюсь я в теологію, - може серце?
- жінки, - говориш, - завжди говорять про серце, а виїдають голову
- навіть боги?
- навіть богомоли.

отут ти говориш мені про море
отут я відповідаю - ми всі риби
- не погано було б в одесу в квітні
- колись ми вийшли звідти і вирішили ходити по землі, піскам і горам
- ага, знаю, ти карпати більше любиш
- а залишки прадавнього океану зараз хіба на евересті є. тому я колись дуже хотіла б
- тому ти не їси риб?

отут я мовчу
отут ти мовчиш
зелений светр синій светр
богомоли і риби
гори і океани
вітер між рукавів
прірва під ногами
небо і земля
про що мова

буває це так схоже з виплітанням килима
чи може радше фєньки бо які там килими
де я де килими
де килими де ми
або як трави виплітають землі коли не зима
або як світло творить кольори і як його нема
чи літери збирають звуки в сенси імена
це власний танок кожен крок важливий
це як купити пиріжок з капустою а розпізнати сливи
ти ж не завбачив слив
не встиг не міг не захотів
а от вони всередині між тістом наче знак
і вибір чи вертатись та вертати чи сміятись як дурак
бо сливи це домівка серпень довга гілка над підвалом
що хилиться додолу до сусідів і чимало
круків чекає ну коли ж коли
це бутель у тому ж підвалі і малі
ти та твій друг чи ти з котом на теплому даху
замріяні в повітря світло літо може ловите блоху
в кота на спині може граєте в війну
а там внизу чекає повна кухня пирогів
як приз трофей за перемогу над блохою чи в уявних ворогів
а може просто бо ви є і літо є і сливи підійшли
і зав'язали вузлик в полотні подій що тут були
а ти стоїш замучений забіганий смішний щасливий
і думаєш про що я -
килими і сливи

чим далі тим більше стаєш схожий на дерево
пальці гілки чи радше стовбури обростають кільцями
прикрасами часу а не ювелірної майстерності
наростами та шрамами темніють на літо
роздивляєшся проти світла
покручений ліс
чим далі тим більше стаєш схожий на річку
під тонкою шкірою сині течії вітер погойдує очереття волосин
бурі та отрути виходять на поверхню колами під очима
розходяться по обличчю промінчиками тимчасово назавжди
тримаєшся берега жартуєш з видрами пам'ятаєш шлях до океану
прямуєш за місяцем
чим далі тим більше стаєш схожий на подорож
по спині розкидані зоряні карти
руками ходять стежки
очі зелений чай очі дощові хмари
говори зі мною доки можеш говорити вітер
чим далі тим більше шукаю в собі людину
і не знаю хто це

коли люди перетворюються на сухі рослини?
крихкі ламкі придатні до хлібу чи може отруйні
коли з них відходить життя а лишається форма провини
перед власним повітряним спогадом весен на грудень
коли форма стає важливішою суті
коли бути як хтось переважує бути
коли риси і порухи наче присутні
коли дотик порожнє прохання забути?
може це колообіг і варто звикати до протягів
бо так холодно в полі порожніх тремких сухостоїв
що говорять твоїми словами печуть твої руки гидотою
а ти грієш їх біля вогню власних марень чи втрат чи грозою
з очей бо ти буря неспокій вітрів та довіра
все так порожньо просто як напис з трьох букв на руїні
і не варте того щоб шукати за тим хоч в пів міри
чи чекати на пісню нема кому грати від нині й до нині
і прісно від цього і ломко і сіро і сухо
це пошесть вмирання не слова а духа
і я так боюсь пережитись на сіно
коли розумію що це все насправді невпинно
стається
здається
за мить

що спільного між деревами та дельфінами
а може між океанами та горами
а може між тим щоб все втратити і насправді ніколи нічого не мати
а може між відстанню і пам'яттю
а може між словом яке хочеш забути і тим відчуттям коли промовляєш його вголос
а може між поверхневим і прожитим до кісток
а може між тим що неможливо зрозуміти і небажанням розуміти взагалі
а може між свободою і сваволею
а може між життям і виживанням
а може між не щасливим і нещасливим
а може між тим що хочеш сказати і тим що не надається до слів
а може між життям і фільмом
а може між розмовами і вчинками
а може між небом і землею
спільного більше
відмінне розставляє акценти
час і досвід крутяться кільцями
ззовні проноситься світ
ніхто не зупиняється

завмерти
відчути вкладаються рвані газети легень
і вітер та час врівноважують завжди крихку надзадачність
а простір охоплює все це у подих у день
чи радше у те що не має мірила чи схибів невдачі
відчути
пульсують річки та дерева тримають мотив
і риби з птахами проходять крізь хвилі подій намистинами
а місяць говорить з водою в приплив чи відплив
і зграї котів чи китів припідтримують небо над спинами
побачити
спокою доста в неспокої гір буревіїв морів
бо ти рівновага і крайнощі віра й зневіра причина і висновок
реальність настільки можлива важлива лише через скельця зі мрій
завмри відчувай і дивись
далі
крок

- це ж центр міста? - питає смугла жінка з золотими підковами у вухах
білим шарфом пов’язаним довкола голови і щирим здивуванням в глибоких очах
- що? - не чую виймаю навушники
- це ж центр міста? - повторює вона тихіше наче навушники позбавили мене короків
наче я пляшка для вина і її слова мають вливатися тихіше повільніше інакше розіллються
- так - говорю посміхаюсь воджу руками вітряк скоморох опудало чи майстер бойових мистецтв зі сходу
наче от от ми маємо зійтися в нерівній битві схрестити хоку танку а може обрати танці
бо дощ шурхіт крапель об ліхтарі та собачі шкури награє не найгірший джаз - далі старе місто там замок знаєте а в іншу сторону цум
- а де всі люди? - питає вона обводячи поглядом вечірній дощовий кривий вал мене і псів навколо
Їх справді забагато золотистих темних і картатих як листя що з’явилось з-під снігу в парках де ростуть не тільки хвойні
або де двірники працюють за інакшими схемами я правда не люблю схем і не дуже розуміюсь на прибиранні пси також не розуміються
- холодно - говорю - темно - говорю - йдуть на світло
- це ваші собаки? - питає
- ні ми просто разом подорожуємо
- куди? на світло?
вона посміхається я вдягаю навушники і ми з собаками сунемось далі
як завжди важко пояснити куди я так впевнено йду
як завжди важко пояснити чому навколо стільки псів
як завжди важко пояснити де всі люди
як завжди легко йти
як завжди очевидна відповідь
я ніколи не встигаю поставити запитання
?

весняні люди повні стишення та сум’яття
тримаються за руки ховають погляди гріються
їх рухи та речення варті книжок
а завзяття з яким бережуть очевидні сюжетні гілки
від себе тільки криються
чарує смішить гріє теж
розправивши плечі та посміх летиш а не йдеш
і віриш що буде як має
що вже все так є
не колись
і світ на півкрок завмирає
як в грі де хвилюється раз
де хвилюється два
де хвилюється три
посміхнись

***
всі кого ти хотів обійняти живуть за краями світів
так стається туди не літають птахи туди не доходять листівки
ти виходиш на пірс і запалюєш зорі сірник та вогні маяків
ти виходиш із себе кожен раз коли зважуєш скільки
скільки часу пройшло з того часу коли тільки гаявся час
скільки відстані змотано в жили та тонкі нитки на зап'ястках
скільки різних життів ти прожив скільки вигадав назв
скільки згадував слів скільки зайвих і скільки невчасних
всі кому ти дзвонив говорили словами померлих пташок
що війна і не можна продертись живими крізь ці коридори
ти тримався за пам'ять і віру в невіру чекав та не йшов
бо пройшов всі відомі шляхи всі моря і всі гори
і між нами щось більше ніж смерть
щось сильніше ніж впертість ніж кров ніж кордони
мені просто не встигнути знаєш ну цей "не успеть"
я дивлюсь із дзеркального пірсу до болю в зірках на відплив на приплив
без можливості вибрати вірити здатись пробачити все як ти вчив
і я мовчки стираю усі телефони

***
підозріла кінематографічність
невблаганна математика
історії варті того щоб їх промовчати
люди множаться діляться на цифри
статистика статичних статистів
утворюють нейронні зв'язки між містами та континентами
12 індусів
один американець
умань цумань
4 хлопців у шкіряних плащах підбитих хутром
одна дівчина один поліцейський
3 стрибучих гітариста
безкінечність втечі
обман обман обман
гра гра гра
драма задля драми задля драми задля драми
один бар
та сама пісня з усіх відкритих вікон
та сама пісня з усіх закритих магазинів
та сама пісня з усіх сторін
весна скажете ви
i'm only human after all скажу я don't put the blame on me

***
таке відчуття
наче біг біг біг
перечепився очима
і зламав маршрут
дивлюсь на море і бачу - воно скінченне
дивлюсь як горобці прикрашають собою ялинки і пірси
дивлюсь як сонце сходить у вікні потяга
дивлюсь світлини з найвіддаленіших мрійних мандрів
а відчуваю лише біль у коліні
та колір океанів
у кожному погляді
що вдаряється об мій
відбивається хвилею в берег
не лишає нічого
тільки втому
пісок на зубах
і злам

***
десь там у Світі Насправді все добре римоване і безнадії немає
кожен крок важливий кожне слово має значення йди по цій дорозі чесно наче на тебе весь час дивляться діти
інші діти які так само йдуть поруч і не мають шарфу чи бафу не говорячи вже про компас
а ти вже знаєш що він вказує тобі правильно навіть якщо там рови з крокодилами
навіть якщо зради і страти навіть якщо ти сам дракон якого маєш здолати
навіть якщо він лишає самого на дорозі а там такі вітри ти ж маєш не одного коцика
сам виплітав їх зі снів спогадів та обіймів щоб грів на всіх шляхах
коли компас почне фонити коли втома візьме верх коли вкриєшся панциром і візьмеш зброю а не слова
коли сонце не проб'ється крізь обладунки коли горіти перестанеш заб'є горло попелом і голос пропаде
пам'ятай про Світ Насправді читай про нього у відбитках у замерзлих стоптаних снігах в очах що грозові хвилі
йди цим шляхом посміхаючись та трошки пританцьовуючи наче голка по платівці
це все музика плач смійся помирай народжуйся вір зневірюйся тільки не фальшив
і якщо дуже пощастить ти теж її почуєш

***
хотілося б не обирати між свободою та особистою відповідальністю
не бачити цей вибір не бачити що його немає
одне без другого брехня
дивитись в небо і думати про хмари хмарами
відчувати як крізь волосся поле пророста земля дихає глибоко тихо
наче закохана в небо і ось нарешті зійшли сніги вони одне одного бачать
а все що твориться між вдихом видихом і є життя і є повітря
просто бути а не бути бо обіцяв і обіцянка не цяцянка
не вірити в смерть вірити людям
в те що коли впадеш виснажений посеред спин
повітря підхопить і птахи підкажуть шлях
додому
мені 3 млрд мені 28 мені 5
хотілося б звичайно що там