хто відповість за розпечений асфальт
який не дає нам дістатися місць,
де минуло наше дитинство

коли той, зрештою, тане -
здається, назовні виходить усе :
зжовклі стебла, м‘які суцвіття,
намистини калини, споловіле зілля,
серпи ковили, шорсткі лопухи

чи потрібне це досі нам?

а втім
такі довгі твої вії
що за них
зачіпляється
колючий пісок
і втрапляє у вічі
затьмарюючи вечірнє вічне

чи чекають нас досі там?