the▼ro


Гео и язык канала: не указан, не указан
Категория: не указана


якщо треба - я тут, неподалік: @real_ro

Связанные каналы

Гео и язык канала
не указан, не указан
Категория
не указана
Статистика
Фильтр публикаций


анігіляція

хтось із посірілої світлини
перестав існувати

немає літер його імені
немає літрів його крові
роззявлені роти черевиків
нагадують про мінливість
присутності

є лише слово
немає
яке не одягнеш на голову
бо люди не зможуть
вимовити
того
хто одягне його
на себе
замість зручного
капелюха імені

у вікно дзеркала
стукають з іншого боку
постаті
вилиті зі срібла
у повний зріст
і колір
і масу

тільки нікому
їм відчинити
бо
люди покинули
свої світлини
і кудись пішли
і не повернуться
ніколи


пісні безсоння

1

ходить сон
коло вікон
моїх очей
і в шибки
зазирає
посередині черепа
ліжко пусте

ходить сон
коло вікон
а дрімота
коло плота
слізьми
квіти поливає

котиться ніч
як велика ріка
і викидає на
берег
світанку

чийсь
покручений одяг
і крильця бджолині
легкі наче світло

а всіх
хто необачно
ступав
побіля води
забирає собі
і далі несе
невідомо
куди


З чого усе починалося. Ч2

Одного дня Старий Боляк зрозумів, що знайшов слова до усіх інших слів. Словник був майже готовим: списані зошити лежали на столі, під столом, біля ліжка, в інших кімнатах, на горищі, у літній кухні, в коридорі, на шафі, біля неї, у ній, на печі і на інших площах в різних покоях, які раніше слугували для проживання, а тепер були місцем для зберігання сотень списаних зошитів. Ті зошити не змогли окупувати лише кількох квадратних метрів в будинку. В кінці коридору, що рікою протікав поміж берегів кімнат, був невеличкий покій, двері до якого були єдиними в будинку, не рахуючи вхідних, які зачинялись на ключ. Старий Боляк не розумів, відколи ця кімната зачинена і обурювався, кажучи, що у ній є вільний простір, який ніхто не займає, і туди можна покласти бодай кілька зошитів. Малий Боляк покірно слухав кожне слово дідового обурення, але надалі носив ключ із собою, зачиняючи кімнату щоранку.

Старий шалено тішився своїм успіхом. Після сніданку виходив на вулицю і ніби наново вчився бути у світі - перевірка записів, пошук місця для вже перевірених і для тих, які потребували редагування, укладання і все інше забрало у нього вісім місяців. Весь цей час Старий Боляк не виходив з будинку і все, що діється назовні - літа і спеки, осені і врожаї, зими і псяче виття, весни і мокроту, життя і смерті - міг бачити лише крізь вікно. Але не бачив, бо перебував десь поміж своїх записів - іноді буквально, - і знаходив час лише для сну і харчування. Протягом того часу Малий Боляк геть відвик бачити старого поза межами його кімнати, у яку він зніс усі зошити. Дивним було і те, як усі вони помістились у ній, залишаючи хоча б якийсь простір для дідового тіла. Іноді малий прокидався від того, що чув чиїсь кроки за дверима. Але майже одразу згадував, що дід ще там - у сусідній кімнаті, і час від часу виходить з неї до лазнички, човгаючи старими черевиками, на які колись виміняв фотоапарат. Малий Боляк любив фотокартки, що подарував йому дід якогось дня народження, але не знав, чи зміг би полюбити процес творення знімків - про фотоапарат він чув лише з розповідей старого. Йому хотілось думати, що полюбив би.


Старий Боляк ходив садом і приглядався до засніжених дерев. Стояв, дивився, а потім підходив ближче, зривав із якоїсь гілки плід снігу і куштував його. Мабуть, сніг з кожного наступного дерева смакував інакше, бо після того, коли старий перетряс усі дерева, не соромлячись їхньої чорної оголеності, подався до слив, що росли в кінці саду. Коли він дістався сливових гілок, натряс снігу на долоню і приклав її до рота, на його обличчі з'явився вираз незадоволення. За вечерею він розповідав малому, що той сніг не такий холодний, як, наприклад, сніг з яблунь. Малий відповідав, що теж був у саду і помітив вираз обличчя діда, хоч той і не бачив самого малого, який ходив за ним і намагався зрозуміти, що робить старий. Малий Боляк розповідав, як занепокоївся, коли побачив, що дід дуже скривився. Старий вислухав майже до кінця і відповів, що йому на мить здалось, ніби він не розтлумачив того смаку в своєму словнику, але швидко зрозумів, що це не так. Далі він розповідав Малому Боляку про те, де шукати тлумачення того смаку - в якому зошиті і на якій сторінці, але малий того не слухав. Він тішився, що дід зміг розтлумачити все існуюче, але світ бачив по-своєму і тлумачив собі його, вірогідно, теж по-іншому.


З чого усе починалося. Ч1


Протягом дивовижно довгого життя Старий Боляк робив різне. Після війни рік перебував у лікарні, а потім працював на лісопильні. Щоправда, там він не затримався надовго, бо йому на ногу впав стовбур сосни, яку два дні тому він власноруч зрубав. Все закінчується тим, з чого починалось. Старий Боляк повертався в лікарню як додому. Дорогою він мало не помер від кровотечі, і поки був при свідомості, присягнув, що допоки живе, не знищить жодного дерева. Згодом він порушив свою обіцянку, але це було востаннє.

Чим він лише не займався: розводив бійцівських собак, виготовляв надгробки, заробляв на їжу грою на піаніно, працював у друкарні, займався фотографією, пробував знімати кіно, повертався до фотографії, обміняв фотоапарат на черевики і мило, вчився, ремонтував своє і не своє взуття, голодував, спав, робив меблі, видобував сіль. Всі ці заняття були покликані лише для того, аби підтримувати своє існування, допоки те не мало якогось сенсу. Згодом сенс знайшовся і Старий Боляк присвятив йому всього себе - він вирішив укласти абсолютний тлумачний словник. Одного дня він прокинувся і зрозумів, як пояснити усе існуюче та неіснуюче найпростішими словами. Тоді почав тлумачити. Найбільше він любив такі речі, слова і дії, до яких ніхто не міг знайти інших слів і вони вважались непояснювальними. Виглядало це так: було село чи місто, в якому люди мали якусь річ, знали слово чи вчинили дію, які не могли витлумачити для себе чи для інших. Тоді приходив Старий Боляк, оглядав ту річ, запам’ятовував слово і уявляв дію, розпитував щось у людей і йшов. Через якийсь час він повертався, все пояснював, а опісля записував сказане до зошита, який мав стати основою словника. Його годували, наливали чарку, давали якусь плату за виконану роботу. Старий Боляк брав плату, їв, але не пив - просив дати із собою. Таким чином він отримував не чарку-дві, а пляшку і якийсь харч із собою. Плату брав скромну, оскільки головною винагородою вважав записане у зошит.


Те, що не мало пояснень, Старий Боляк любив найдужче. Він охоче брався за такі завдання, хоча це забирало багато часу. Тижнями він не виходив із своєї комірчини, думав над прихованими сенсами, етимологією і поясненнями. Етимологія цікавила його найбільше, але етимологія глобальна. Старий Боляк не обмежувався мовою і виходив далеко за неї - його цікавило не лише походження слова, а походження всього: речей, дій, думок, сенсів, буття. Він намагався добратись до першооснови, зрозуміти її і отримати пояснення, яке потім зможе записати у свій словник. У такі дні Малому Боляку доводилось доглядати за старим, бо той забував про усе на світі і міг не пити і не їсти цілими днями. Малий дуже любив діда і розумів, що той займається чимось вкрай важливим, але вважав його схибленим. Особливо у такі дні. Раз на день він приносив у комірчину трохи їжі та води, пляшку якогось із принесених напоїв, папір, тютюн і маленькі річкові камінці на випадок сильної спраги, якщо напої буде випито завчасно. Все інше там було.

25.12.18 / Сколе-Славське


Знаєш, коли я дізнався про існування проекту "Почути", одразу вирішив, що спробую податись на нього. Чому? Це особливий проект. Дуже важливий проект для усіх нас, людей з вадами слуху і без них.

Коли ти входиш в простір такої мови як жестова, почуваєшся трохи спантеличено, непевно. Але з часом освоюєшся, починаєш вчитись і щось говорити, геть як дитина. Поки врешті не заговориш. Поки не почуєш цю мову в собі.

В рамках цього проекту відбуваються також і читання у різних містах України. Стежте за анонсами на сторінці проекту:
www.facebook.com/pochuty

Інклюзивний проект "Почути" - мистецтво доступне для кожного!

https://www.youtube.com/watch?v=KI6IfKQuEwg&feature=youtu.be&fbclid=IwAR3RUk3OLV3nIwHiN4hRS4QodUgzdaBpN1A_xe48SYxYSCXin_9FQVmW9tM
Проект "Почути". Ростислав Кузик
Інклюзивний проект "Почути" - мистецтво доступне для кожного! Цикл відео "Почути мандрує Україною", де автори читають свої вірші вголос і жестовою мовою. Рос...


/дід помирає/

дід не ходить
на вулицю
останнім часом
навідується
лише у сусідню кімнату
та і то
поглядом
чіпким та пронизливим
але надто слабким
щоб відрізнити
пальта від
чорних смертей

дід
облизує стіни
липкими язиками слів
шкрябає стертими нігтями
мови
знову
і
знову
але кому
його
слухати

кому бачити
як він
зсохлий і хиткий
немов очерет
прислухається
до руху води
попід хатою

кому проводити рукою
його майже
безволосим тім'ям
що радше нагадує
зруб

кому відчувати
його пальці
покручені
як вербове коріння

загдядати в очі
що міліють
і наповнюються сіллю

чути голос
що стає
лиш спомином
голосу

він складає руки
на животі
ніби
втримуючи власне нутро

але потім відпускає
і маленька кулька світла
відбиваючись від стін
зі сміхом випурхує
у вікно

і лише безбарвне волосся
на зрубі його тім'я
продовжує
рости

але згодом
також
перестає

24.ІІ.0І8


/1932-33/

колись
з моїх ясен
виросли
білі стебла
зубів
та сьогодні
я не знаю
навіщо

навіщо
мені язик
що непорушно
лежить
у ямі рота
шорсткий і брудний
як мертвий собака

тріски тіл
волочаться за вітром
дитячі плачі
граються
в полях

мертво
стоїть
каміння домів
пусткою
світить
череп села

і невпинно
важчає
повітря
від всотаних
душ

і невпинно
ростуть
хлібини
могил

24.ІІ.0І8


•••

надвечір'я

біля озера палають багаття

темніє

зорі дивляться у воду
і сяють яскравіше

1011018


/ранкове/

у такі ранки
заводи вкривають місто
димами
аби на мить
непомітним стало
його існування

у такі ранки
прокидаюсь безмовним
бо мова зостається
у сні
який ніяк не можу згадати

і в розпуці
до пустих грудей
вкладаю серце собаче
щоб відчути
найщирішу радість

але
у такі ранки
немає ні сміху
ні радості
повітря пахне
втомою і брудом

місто повниться
заводськими димами
з найчорніших металів
металурги нам роблять
білі серця

9-1011018


/реверберація/

місто повниться
хрускотом суглобів
рипінням тіл
що блукають
під покривалом темряви
обмацуючи
весь довколишній простір

місто повниться
стукотом годин
тріскотінням залізобетону
що стає прозорішим
коли до нього
торкаються

майже беззвучно
котяться душі
що випали
із подертих
кишень
тіл

2310018


•••

приклав до вуха мушлю
- почув море

приклав до вуха камінь -
почув себе

22.10.018


•••

навесні
дерево розцвіло
і заговорило до мене
своєю мовою

ціле літо я думав над його словами
думав
що йому відповісти

а коли прийшов до нього восени
всі слова стали непотрібними

і я лиш слухав
його мовчання

16.10.018


•••
поклав камінь під голову
щоб наснився мені
найдавніший із снів

тієї ночі
у мене не було сновидінь
я прокинувся
із слізьми на очах

вранці
накрапав дрібний дощ
і я відчув себе
таким же
вмиротвореним

15.10.018


Репост из: Артефакт
Презентуємо нові тексти у видавництві Артефакт. Львівський поет Rostyk Kuzyk публікує добірку віршів «Згущення світла»: bit.ly/2NBsXPz


Невелика підбірка моїх віршів - "Згущення світла" - тут:


​​Не можу не поділитись радістю.

Не їду до Ісландії я - їде мій вірш.

"Read the World - міжнародний проект Міста літератури Рейк'явік (Ісландія), присвячений сторіччю ісландського сувернітету. Слова про свободу місцевих авторів з різних куточків світу закликають нас задуматись про незалежність та її ціну як для окремої особи, так і нації в цілому.

До проекту долучилося 19 Міст літератури з мережі креативних міст ЮНЕСКО.

Наше місто представив молодий львівський поет з літературного розз'єднання ГрАнь Ростислав Кузик" - таку новину публікує Офіс Львів - місто літератури Юнеско.

А я дуже дякую їм, бо без них нічого би не було.

Все тут: https://bokmenntaborgin.is/en/lviv-unesco-city-literature


Репост из: introcon.
і з'явитися.

***

л.ст
день:нульовий

(day:zero)

послизнувшись
на шкірці банана
ти впадеш
і словотворення твоє
випаде з порожнини зору
і розіб'ється об гладенький
асфальт
мов скляне око
і світ зачнеться так
як і мав з помилки
твоєї

#introvert_confession #sin_poetry


Вже кілька днів хотів показати тобі цей канал, але все ніяк - то був у дорозі, то хворів опісля. Але ось він - про те, як усе з'являється, про тв/мої помилки, про кіно, про музику, про смисли, про міста, про самотність, про інше:


Тепер ще один мій вірш можна слухати. Цього разу це /земля. вірш перший: коріння/ у виконанні українського atmospheric black metal гурту Stryvigor.

Загалом у цьому альбомі 4 моїх тексти, і лише один із них - вірш, а не спеціально написана для альбому лірика.


/земля. вірш перший: коріння/

і до землі
прикладаючи
руки
зростаємо так
як зростає
трава -
стирає всі жести
стирає всі звуки
ось так
відступає
ця клята зима

відходить -
і добре
що не забира
з собою в печери
де чорна вода
де сплять під горою
примар імена
і ходить смерть -
прозора й німа

шумлять
у лісі сонні дерева
скидають
пташшя
печальне з гілля
і поміж свого
рипіння і реву
ходять
як духи
геть навмання

холодні вітри
поміж заспаних гір
гукають
скорботно
одне за одним
п'ють воду з річок
та ослаблених гирл
у поле повзуть
трансформуючись
в дим

тіні лежать
під гірськими хребтами
чекають на воду
страшної грози
гори стоять
над своїми місцями
не знають:
лягати
чи вкотре піти

і до землі
прикладаючи
руки
зростаємо так
як зростає
трава
ми -
гори вітри
дерева і духи
вмирає
під нами
минула
зима

https://stryvigor-northernsilence.bandcamp.com/track/roots


/дім для перестарілих/

зморщений
ніби яблуко з-під снігу

зболений
як відірваний м'яз

стоїть на порозі
в ґумових капцях старому халаті
на голові - солом'яний капелюх

він дивиться в поле
завіяне снігом
звідки на нього дивиться смерть

а потім підходить
куйовдить волосся сиве й рідке
і промовляє дивлячись в поле
таке ж посивіле:

коли ти був малий
я забрала твоїх діда і бабу
а потім бабу її брата і вуйка петра

а тепер
коли і ти постарів
я прийшла забрати тебе
але побачила хлопчика
ще молодшого
аніж тоді
коли забирала твоїх діда і бабу
і ще одну бабу і брата її
і вуйка петра

а тепер
коли ти настільки старий
аж здитинілий
дитиною стаю і я

1.10.018

Показано 20 последних публикаций.

112

подписчиков
Статистика канала