Частана:9
- Чарлі, це ж твій брат Капітан Кавалерії? - звернувся білобрисий хлопець з короткою стрижкою і хвилястим волоссям, віком з Чарльза, - я допомагаю цілителям, а натомість вони навчають мене.
Дебюрнар же сидів у залі хоспіталю, основного входу в печеру, під стінами якої тяглося коріння рослини, заплітая лавочки та стільці. Хлопець опустивши погляд у підлогу, тримав голову, що неприємно нила.
— Вольфганг, з моїм братом усе буде гаразд?–Чарльз з Вольфгангом познайомився в лікарні, коли його брата охопила негода. Фейтон, лицар ударного загону, нещодавно його здолали аномальні монстри.
-Я не його лікар, але чув, що він живий, тільки спить. Лікарі будуть підтримувати його стан поки він не прокинеться,— хлопець говорив неквапом, розповідаючи намагався заспокоїти, а підійшовши накинув плед, що представляв із себе леписток квітки і присів поряд.– Йому доведеться багато проспати.
-Скільки?
- Проспить? - здивовано подивився хлопець, - не знаю, тут немає терміну. Може день два, а може рік і більше, це вже залежить від його життєвого духу. - почувши новини, що не як не міг отримати не від лікарів, не від батьків, Чарльз дозволив собі послабитись і ця стійкість, впевненість у погляді спала, обтяживши вантажем плечі. Тепер у його очах читалася туга та жаль.
-Якби я пройшов іспит тоді. Я був сдатний допогти йому, - голос тремтів, тепер його злість до себе була видна і в емоціях.
- Він був професіоналом, навряд чи в тебе вийшло йому допомогти, - Вольфганг поклав долоню на напружені плечі прогладив, - ця хвиля монстрів забрала багато лицарів. Вони захистили наші життя, ціною власних. Ти не повинен себе звинувачувати. Може... Давай я дещо покажу, - підбадьорився хлопець вставши і простягнувши руку Чарльзу, коли той обхопив її.
-Сходимо до твого брата і я перевірю його стан.
- Хіба, ти знаєш як? - Невпевнено йшов Чарлі до коридорах печери, але виглядав уже краще.
-Звичайно, у мене теж буде іспит на лікаря і мене теж не взяли минулого року, але через вік. Я молодше тебе пам'ятаеш?
Вони стояли біля ліжка, Фейтон. Справді, той , немов, лише спав, такий смиренний, йому тільки окулярів невистачає щоб завершити образ. Єдине що його тіло було обмотане лозою, без одягу вона тяглася по всіх ділянках шкіри, оплітаючи навіть пальці.
- Це рослини моєї бабусі, вона великий цілитель, а гілки постачають твоєму брату вітамінами, - хлопець розповідав Дебюрнару з теплотою в очах, легко огладжуючи кінчиками пальців лозу і вміло зацікавлюючи самого Чарльза. - Знаєш? Як коріння передають рослинам їжу, так само і вони віддадуть те, що в них увібрала моя бабуся,— легко усміхнувся хлопець,— у мене схожа здатність, передалася по сімейних узах.—Чарлі слухав, що йому говорили, але більше дивився на брата, легко торкнувшись його щоки. У того був дуже чуйний сон і він мав тут же прокинутися, але очі так само були заплющені. Тоді на долоню Чарлі присів метелик з охровими крилами, візерунок якого тягли бурштинові лінії. Чарлі підняв погляд.
-Моя здатність. Вони лапками здатні передавати речовини, що я їм внесу, - тоді влита в кімнату, немов за вказаним напрямком, до того метелика підлетіла ще не велика стайка такого ж кольору, - або можуть відновлювати пошкоджені тканини, але витрачають стільки енергії, що вмирають.
— Як ти їм наказуєш?
- Не знаю, вони завжди слухалися, - прилетіло ще метеликів і всі обсіли Фейтона ходячи по його тілу, - їх колір змінюється від того, що я хочу зробити. Помаранчевий, я попросив перевірити стан, - метелик підлетів на плечі Вольфганга та почав ходити по ньому, зигзагами по колу.
- Каже, що твій брат довго так пролежить, він ніби сам не хоче прокидатися, - тільки передавав, що дізнався, але погляд Чарльза змінився сумом, - Чарльз, мені здається він просто не готовий, багато сталося, може йому потрібен час відпочити.
- Чарлі, звертайся до мене, Чарлі, - сказав хлопець, не підводячи зелених очей від брата, чиєму обличчю тепер лазили і мотельки.
- Вольфи, - тихо відповів Вольфганг не бажаючи заважати, Чарлі споглядати за братом, - я допоможу твоєму братові.
#Фантонамія
#Книга
#9_частина
