Частина: 11
Знову цей гомін у голові, не ясні голоси, що змішувалися в білий шум, як їх хотілося вимкнути.
-Відкривай очі, спляча красуня, - знайомий, бархатний голос, аж з приторною солодкістю ложився на вуха.
З тяжкістю ліниво розплющуючи очі, від чогось засвербів ніс. Метелик сів їому на ніс. Чарлі закортіло піднятися, але варто було зігнутися відразу пронизав різкий біль змусивши леч назад.
–Тише, знову ти поспішаєш, - Вольфганг легко доторкнувся до його грудей опустив на ліжко, - дивно, але ти вижив після таких ран. Згадується Фейтон у найкращі свої роки. Скільки пройшло часу...
- Що трапилося, - перед очима пливло і картинка не відразу хотіла збиратися. Чарльз тільки зараз зрозумів, що в лікарні.
- У сутичці з величезним монстром, тобі відбили половину органів, мені три дні без сну довелося тебе відновлювати, - хлопець огладив чуже волосся запускаючи під них долоню.
- Моя команда, - важко дихаючи Чарлі знову хотів підвестися, але Вольфганг не дав,– з ними все гаразд?
-Дякуючи тобі, так. Ехх.. але я попереджав, що не варто було йти на ті землі.
-На твою думку, мені потрібно було залишити село помирати?– майже прокричав Чарльз від злості на такі слова.
–Який же ти впертий...
Коли Дебюрнару стало легче вони вийшли з палати, недивлячись на те що Вольфганг настаював залишитися.
- Капітан! - Вигукнули пару хлопців, коли Чарлі вийшов у зал коридорами лікарні, багато їх промайнуло в середину, але більшу частину не впустили. Прийшла не тільки команда Чарльза, а весь загін.
- Ви наш герой, капітане! - підійшов молодший лицар підтримуючи командора під поечом. Чарльз підкульгуючи з костилем під рукою лише легко усміхався від слабкості в тілі, але радий був бачити посмішки своїх товаришів.
-Дебс!!! - нестрималася одна дівчина лицар, коли їй впав у зір Дебюрнар і підбігла обійнявши його не стримуючи емоції. Дебс, скорочено називала його команда від Дебюрнар.
-Ай! Джисі - пронизав Чальза різкий біль з-за якої стиснулися зуби.
- Вибачте, вибачте, - почала розгублено вибачатися дівчина відпускаючи капітана, - я ... Я .. Повірити не можу, що ви змогли вижити.
-Дебс? Мило, - підмітив Вольфганг, коли підійшов до хлопців, - це швидкий варіант другого імені? Тобі варто дякувати команді капітан, - звичайно Вольфганг не був рацарем у Чарльза з ним інший зв'язок і в інтонації це було ясно. Звання капітана вібивного загону прозвучало з ноткою сарказму, коли хлопець поклав долоню на його плечі, - особливо юна лицарка, вона дала першу допомогу.
-Точно, кількість втрат Джисі, - не минуло багато часу, коли Дебс швидко пертворився капітана Дебюрнара суворим голосом змусив дівчину різко випрямитись.
-10 поранених, 8 з легкого загону і двоє з ударного вважає вас, - дівчина схилила голову, - Лейн і Тейз померли в лікарні.
Чарльз піджав губи, а скули напряглись не міг він собі дозволити емоції, коли його команда билась не здригнувшись і тільки спохмурнів брови, коли переповнювала злість. У голові спливла тварюка, що насміхалася навіть помираючи. Вона сказала, що буде більше.
- Відставити, - дав Дебюрнар видихнути дівчині, але від спогадів загула голова, від чого Чарльз аж зігнувся, притримавшись за напарника.
–Капітан,– притихли фантасти, що зустрічали, на обличах печаль, але дивилися впевнено,– ми хотіли провести померлих та відсвяткувати перемогу у барі.
Фантасти проводили померлих бурно святкуючи, бо вірять, що дух преші дні після смерті, все ще з ними. Не гоже духу бачити біль і сльози в останні дні на землі. Пом'янають вже після поховання.
#Фантонамія
#Книга
#11_частина
Знову цей гомін у голові, не ясні голоси, що змішувалися в білий шум, як їх хотілося вимкнути.
-Відкривай очі, спляча красуня, - знайомий, бархатний голос, аж з приторною солодкістю ложився на вуха.
З тяжкістю ліниво розплющуючи очі, від чогось засвербів ніс. Метелик сів їому на ніс. Чарлі закортіло піднятися, але варто було зігнутися відразу пронизав різкий біль змусивши леч назад.
–Тише, знову ти поспішаєш, - Вольфганг легко доторкнувся до його грудей опустив на ліжко, - дивно, але ти вижив після таких ран. Згадується Фейтон у найкращі свої роки. Скільки пройшло часу...
- Що трапилося, - перед очима пливло і картинка не відразу хотіла збиратися. Чарльз тільки зараз зрозумів, що в лікарні.
- У сутичці з величезним монстром, тобі відбили половину органів, мені три дні без сну довелося тебе відновлювати, - хлопець огладив чуже волосся запускаючи під них долоню.
- Моя команда, - важко дихаючи Чарлі знову хотів підвестися, але Вольфганг не дав,– з ними все гаразд?
-Дякуючи тобі, так. Ехх.. але я попереджав, що не варто було йти на ті землі.
-На твою думку, мені потрібно було залишити село помирати?– майже прокричав Чарльз від злості на такі слова.
–Який же ти впертий...
Коли Дебюрнару стало легче вони вийшли з палати, недивлячись на те що Вольфганг настаював залишитися.
- Капітан! - Вигукнули пару хлопців, коли Чарлі вийшов у зал коридорами лікарні, багато їх промайнуло в середину, але більшу частину не впустили. Прийшла не тільки команда Чарльза, а весь загін.
- Ви наш герой, капітане! - підійшов молодший лицар підтримуючи командора під поечом. Чарльз підкульгуючи з костилем під рукою лише легко усміхався від слабкості в тілі, але радий був бачити посмішки своїх товаришів.
-Дебс!!! - нестрималася одна дівчина лицар, коли їй впав у зір Дебюрнар і підбігла обійнявши його не стримуючи емоції. Дебс, скорочено називала його команда від Дебюрнар.
-Ай! Джисі - пронизав Чальза різкий біль з-за якої стиснулися зуби.
- Вибачте, вибачте, - почала розгублено вибачатися дівчина відпускаючи капітана, - я ... Я .. Повірити не можу, що ви змогли вижити.
-Дебс? Мило, - підмітив Вольфганг, коли підійшов до хлопців, - це швидкий варіант другого імені? Тобі варто дякувати команді капітан, - звичайно Вольфганг не був рацарем у Чарльза з ним інший зв'язок і в інтонації це було ясно. Звання капітана вібивного загону прозвучало з ноткою сарказму, коли хлопець поклав долоню на його плечі, - особливо юна лицарка, вона дала першу допомогу.
-Точно, кількість втрат Джисі, - не минуло багато часу, коли Дебс швидко пертворився капітана Дебюрнара суворим голосом змусив дівчину різко випрямитись.
-10 поранених, 8 з легкого загону і двоє з ударного вважає вас, - дівчина схилила голову, - Лейн і Тейз померли в лікарні.
Чарльз піджав губи, а скули напряглись не міг він собі дозволити емоції, коли його команда билась не здригнувшись і тільки спохмурнів брови, коли переповнювала злість. У голові спливла тварюка, що насміхалася навіть помираючи. Вона сказала, що буде більше.
- Відставити, - дав Дебюрнар видихнути дівчині, але від спогадів загула голова, від чого Чарльз аж зігнувся, притримавшись за напарника.
–Капітан,– притихли фантасти, що зустрічали, на обличах печаль, але дивилися впевнено,– ми хотіли провести померлих та відсвяткувати перемогу у барі.
Фантасти проводили померлих бурно святкуючи, бо вірять, що дух преші дні після смерті, все ще з ними. Не гоже духу бачити біль і сльози в останні дні на землі. Пом'янають вже після поховання.
#Фантонамія
#Книга
#11_частина