VіRшоMETRія


Гео и язык канала: не указан, не указан
Категория: не указана


Залітайте :)))

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
не указан, не указан
Категория
не указана
Статистика
Фильтр публикаций


Він приходить щоранку в старому плащі і купує малиновий джем,
Люди кажуть, що батько так само робив, а він пам'ять його береже,
Лиш дев'ята проб'є, а у дверях стоїть трохи мляве самотнє хлопча,
Він ставав чобітком прям на батьковий слід, хоч і сам цього не помічав,
Хтось сміявся із нього в такт різних причин, проте він не тримавши образ,
Час від часу спокійно здвигав плечима замість сотні спотворених фраз,
Його сміх вже давно не лунав у дворі між дзвінкого відлуння дітей,
Один день нелегкий ці умови створив, що він надто дорослий тепер,
Він заводить будильник на восьму нуль нуль і рушає по той самий джем,
Цей малиновий слід, що відбивсь на роду, коли серце розбилося вщент,
Цей малиновий присмак любові батьків дорогий для малої сестри,
Юний хлопець щодня оббиває поріг, аби спогад у дім принести.


Коло ночі

Ніч забрала всі наші слова
Та справді... мені нічого тобі сказати
Там пролетіла остання наша зоря
І місяць просив дещо тобі передати


Думки мої, як зорі. Не можу їх зовсім
У своїй голові разом зібрати
Я сидів мовчки, під карою ночі
Та місяць все дещо просив тобі передати


Та ні, моя мила, я знаю, ти здогадалась
Місяць лише цілу ніч мені шептав
Який я дурень, що не зміг тобі зізнатись
Як довго та міцно... я тебе кохав


Остання осіння ніч. В безмісячнім стиглім мороці,
мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.

Вже дряпають чорне небо зими неспокійні пазурі,
вібрують кістки у набухлих курганах, провіщуючи безсніжжя.
Багаття скупе у смертельнім танку втоми й страху не виказує —
старим рудим псом лиш обнюхує рани, і пальці затерплі лиже.

Цей степ його нагодує, до трав і до вітру ласого.
Мов лиси у норах, тремтливо принишкли видихи у гортанях.
Й коли хто впаде знеживлений, випитий ніччю насухо,
звузиться коло, судомно змінивши напрям свого обертання.


Ідучи знову своєю історією, я згадую ці речі:
Зоряний шлях, вічні повтори, оголені плечі.
Визирали вони безмежними ночами в кольорове скло,
Поглинали світло й лагідно приймали кожне зло.
(Тоді ми надягли 2П кайдани)
Я і не здогадувався, що можна віднайти в мені таке "число",
Яке для тебе крутиться зі швидкістю світла, щоб хоч трохи наздогнати.
Щоб хоч раз впізнати обриси тієї світлої кімнати,
Де зумів я в ілюмінатор увійти, шукаючи розриви.
Щоб нарешті зняти наручники та віднайти всі дотики чутливі.
_________________________________
Для цього ми будемо вічно літати нашим орбітальним світом,
Малюючи на ньому круглі й нечіткі сліди гранітом.


Нагадую, що гроші призового фонду будуть розподілені між учасниками, які посядуть 1, 2 і 3 місця. 🥇🥈🥉
Окрім того, головний переможець отримає в подарунок чудову озвучку його твору від судді проєкту Олени Галунець.

Автор найкращого вірша відбіркового туру отримає 100 грн. на мобільний рахунок від судді Натілії Темно.

Усі бажаючі можуть долучитися і задонатити будь-яку суму на карту ПриватБанку : 5168 7573 5322 2435 Меленишин Наталія. Віршометрія дякує за підтримку)🦊

А ще я чекаю на ваші новорічні селфачі, один з яких удостоїться гарненького подарунку.

З любов'ю Наталка ❤️@Vredyatina


Тепер призовий фонд Віршометрії становить 💥💥💥2000грн.🔥🔥🔥 завдяки Максиму Чуркову, який вніс 300 грн.😊


Сонце за обрій котилося колесом,
хмари пливли на схід.
Зорі зіткали у небі узори
з Зодіакальних снів.
Схилена вітром суха осика
видасть останній скрип.
Хлюпне хвилясте волосся стиха,
хлопця холодний крик
озеро в собі приглушить, поглядом
манить вона і ті
сльози Русалчині з серця зроняться
колами по воді


Коли він говорив зі мною -
Малювала бджолині соти*.
Я була ще тоді живою,
Відчувала слова на дотик.
Засинаючи під Шопена,
Уявляла у снах Карпати.
Надто чиста, казав, і чемна
"Ти покликана відчувати."
Та пройшло дуже мало часу
І не стало між нами хімії,
Я малюю тепер щоразу
Тільки кола, спіралі й суцільні хвилясті лінії *.

*Мова йде про малюнки, які ми несвідомо малюємо на психологічному рівні.


З тобою – без фільтрів
Бракує повітря
Я тебе по колу
Наче платівку scroll’ю
Наче пісню ставлю на repeat
Аби запам’ятати кожну мить
Ін’єкцювати під шкіру
Щедро, сповна, на віру
Ти спитаєш: «А что потом?»
Потом – будемо єдиним всесвітом.


Не треба, до речі, вдягати цей светр
На кавовій гущі гадати не треба
Ти ж підеш усе ж бо! Сьогодні так душно

Помию ще посуд, спакую валізи
Так жаль, що не влізуть твій дотик і почерк
А рани відмокнуть. Вертаєшся. Кроки.

«Знімай уже светр!» У відповідь: «Ще щось?»
«Та просто запахло чужим...
Як думаєш, досить?
Блукати по осях
Самотньо між мною і ним?...»


Собаки зі світлодіодними кільцями на шиї —
Янголи занепалі, що не віддали творцю німби,
З сумними очима алкоголіків, що ніби й “зашиті”,
А ніби й не зовсім, якщо вже з'явилась думка про "ніби".

Мені б не дивитись їм в очі вибухом жалю,
Але не можу не співчувати ліпшим друзям людини.
З ними ми ділимось щастям, сумом, печаллю...
Та світяться тільки вони, а ми не повинні.

А ми не повинні, хоч і темряви боїмося сильніше.
А ми не повинні, бо прикраси такої немає у трендах.
А ми не повинні говорити про себе погане тихіше,
Коли це так треба. Кожному треба


Я весь у роботі, гуляю по колу
У мене тут дома бомблять літаки
В моїй голові, я воюю з собою
Раз "так", а раз "ні"
Кажу я собі

Утомлений, сонний
Злий і нескорний
Дивлюся у вічі своєму страху
Наважитись треба
Зламати систему
Вже досить "не треба"
Достатньо "боюсь"


Друге коло

Набридає ім'я, я іду навмання
За зеленим зміїним хвостом.
Пломениться земля. Мої сльози – брехня,
На розплату мені все одно.

Хай вітрами прокинеться красний Йордан,
Віднесе мою душу до скель
І розіб'є ущент. Доторкнись моїх ран.
Це останній для нас корабель.

Нам дорога униз, на сичання змії,
за солодким її язиком.
Хай не будуть печальними очі твої,
Ми навіки – Ґоморра й Содом.


падіння. удар. отруєння. смерть
тебе це чекає на важкому шляху
вбити титанів, драконів, химер
помолися і вирушай у дорогу важку

не оминай багаття, Чемпіоне Попелу
воно дарує порожнистим фатум
зброю не залишай ніколи в ко́бурі
той, що не горить не зазнає втрати

якщо помер, то ти втрачаєш все
але ти відновишся і зможеш повернути
здоров'я, гроші, славу, бо ти - новий Прометей
який врятує світ від нечисті та бруду


Синій Вінстон у білих зубах
І затиснуто хрестик у правій
Профіль витесано вітрами,
За плечима забутий страх

Він стоїть, одинокий маяк
Підставляє обличчя холоду
Все минає: любов і молодість
Тільки біль не минає ніяк

Для трагедій потрібен хист —
Римувати свій тихий голос
Коло ніг лежить Уроборос
І кусає себе за хвіст.


Без тебе я немов без шуби оселедець,
Тебе в обіймах щедро мариную.
Я дочекався щастя ледве-ледве
І курочку свою не відпущу я.

Твоє волосся розвіває вітер,
Красива є при будь-якій погоді.
Бери і пий мій свіжий крові літр,
І дотики мої носи як одяг.

Ходи вар'ятко, під зігріту ковдру,
Нам вгору довгий шлях здолати треба.


Ти переїхала усіх моїх нездалих подруг
Переднім колесом мого велосипеда!


ФУЕТЕ

Нумо спробуй поринути в коловоріт фуете!
Танцівниця на сцені під обстрілом поглядів хижих...
У софітах фігурка наруто дрейфує у те
Відчуття, що огорне шалено в овації брижах...

Був один шанс у долі, без дна паралельних шляхів...
Все позаду: хрущоба і сморід огид алкоголю...
Її нудило сіркою з виду жорстоких батьків.
І зґвалтовано душу до ребер поламаних болю...

Утекла від моралі мерців де є сенсом майно...
Лебединії крила з роз’ятраних ран відростила...
Зі сміття ріс талан, ніби айстра, п'янив як вино...
Вічний рух на орбіті життя не спини! Ти щаслива?


Перехоплює дух, то злітає повітряна куля.
Все чіткішим стає нескінченний віддалений обрій.
У легенях п'янкого повітря об'єми відчую,
задивившись на сонце, втрачаючи час та неспокій.

Десь внизу зеленіє мій парк — із дитинства сторінка.
Над верхівками чортове колесо пнеться до неба,
у полоні дерев зупинилась старого мандрівка.
Заржавілий, закинутий велетень спить без потреби.

Циферблат на годиннику знищує проміжок часу,
безупинно до ночі штовхає півкулю планети,
та попереду є ще світанків достатньо в запасі,
все повториться знову і вкотре повторяться злети.


22

"СИСТЕМА ГАРМОНІЇ (3+1)d = H." *

Свідомість наша - вільна, загадкова і не знає меж.
Так само як ключем до тайни всесвіту є числа Фібоначчі.
В теорії все просто, та без розвитку мети не досягнеш.
До того ж покладаючись постійно лиш на особисту вдачу.

ТакОж не треба кронувати свОє дерево буття.
Тут розгалужень алгортм, а не програма циклу.
Ми народилися для того, щоб розправити свій стяг.
А не приймати "день Сурка" за власну парадигму.

Я описав би світ системою гармонії "три плюс один де рівне аш".
Як просторово-часовий баланс: континіум їх рівноправного тандему.
Наше життя я порівняв би з книгою, в якої необмежений тираж.
Тому злочинно буде запобіжником замкнути неперервну схему.


*
P.S.:
Одна з науково-філософських теорій описує наше навколишнє середовище 3+1-вимірним ((3+1)d, де d - dimension - вимір). Тобто 3 виміри простору плюс 1 вимір часу, що разом утворюють, так званий, просторово-часовий континіум, де простір і час є рівноправними та мають бути у балансі (гармонії) для світової рівноваги.

Символом гармонії, як всього живого, так і не живого, виступає число Фібоначчі (золоте січення: така собі ідеальна пропорція), про яке також згадується у творі.

Формулу доповнено скороченням H. (від слова harmony) та знаком рівності, як авторське бачення та для рими.



Показано 20 последних публикаций.

109

подписчиков
Статистика канала